Дитина відвідує садок, а його мати продовжує сидіти у декреті

Приходить він до мене додому. Змерз, втомився. Запитую у нього, ти що пішки йшов стільки. Відповів, що так. А це кілометрів із десять! Пішки! А йому всього лише дванадцять років. Мало, щоб могло статися, — бідкається Наталя Іванівна.

То чому він на маршрутку не сів? І чи ти знала взагалі про те, що він до тебе прийде?

Так, знала, мені невістка ще вчора зателефонувала і заявила про те, що він прийде до мене у гості. Довелося пішки йому йти, бо Олена не дала грошей на маршрутку. Та й подзвонити він не міг. Телефон у нього ще влітку зламався, досі не впорався.

А чому так? Це покарання для нього чи що?

Та так, але не тільки для нього, а й для мене. Та й усю свою сім’ю теж. У них із грошима там величезні проблеми. Купа боргів, навіть з комунальними послугами не справляються.

Ну, в декреті всім важко. А підробітками не думали вони робити?

Та лише на ті гроші й виживають, що мій син заробляє завдяки підробіткам. Якби не мій син, були б у них більші проблеми. А у всьому цьому винна моя невістка Олена.

Вона його до мене відправляє, аби я його годувала. Ну і звісно ж сподівається, що я через дитину передам гроші чи якісь продукти. Я ж купую багато чого дітям. Він ходить у шкарпетках, які треба вже викидати, доводиться купувати нові. А то соромно так дитину до школи водити.

Мені не шкода, адже це мій онук! Але з грошима я допомогти їм ніяк не можу, сама живу на пенсію… Але якісь страви я зробити і передати можу їм. Даю йому й гроші на дорогу назад додому. Також даю гроші, щоби він на них їздив на різні гуртки. Але чомусь гадаю, що Олена їх у нього забере собі.

Та хіба так у них погано з грошима в сім’ї? А чому вони не подають заяви на допомогу від держави

Тут краще запитати, чому так у них погано стало з фінансами, — відповідає Наталія Іванівна, — у них нормальний заробіток. Їм ніхто допомоги від держави не надасть. Тут вся проблема в тому, що у них немає розуму.

У перші роки після весілля син та невістка жили в одному будинку з Наталією Іванівною. І вона ще тоді помічала, що діти не вміють поводитися з грошима. Витрачають на будь-яку нісенітницю. Так і не вистачає грошей до кінця наступного місяця.

Отримує зарплату. Невелику суму відокремлює на оплату іпотеки, а на всю, що залишилася, йде в магазин і купує купу різних продуктів, потрібних і непотрібних, делікатеси, екзотичні фрукти, – розповідає Наталія Іванівна.

А потім бац, і немає грошей, — продовжує розповідь Наталія Іванівна, — я ж потім питаю: а на які гроші ви житимете далі? Невістка ж мені завжди відповідала: не хочу шкодувати грошей, треба жити зараз. Ось не вміє вона собі у чомусь відмовляти.

У невістки батьки живуть у селі, мають своє господарство. І непогано жили. І так вони назбирали певну суму грошей. А потім Олена вирішила брати іпотеку на квартиру, що її батьки, Наталія Іванівна допомогли з першим внеском.

Я ж із самого початку їм казала, що не варто одразу купувати велике житло. Адже скоро з’явиться дитина, на неї буде багато витрат. А ось після декрету взяли б собі й побільше квартиру. То хто там мене слухав? Вирішили одразу взяти двоповерхову квартиру. Там такі суми внесків не передати!

Я ось не бачу сенсу від тієї квартири, там тільки сходи половини площі займають. При цьому там треба було й ремонт робити. Так перші роки вони лише на одному поверсі жили, бо тільки там ремонт було зроблено. А як вони тоді жили — це окрема розповідь …

Через кілька років дитина виросла, Олена і на роботу вже вийшла. Те й жити їм полегшало, але потім вони почали брати кредити на техніку, смартфони, подорожі.

На той час батьки Олени перестали займатися господарством. У батьків невістки виникли проблеми зі здоров’ям. тому й господарством вже не було кому займатися. І звичайно, більше допомагати дітям вони не могли. А я ж продовжувала говорити синові, що настав час зав’язувати з кредитами. І так уже була їхня купа!

Наталя Іванівна вважає, що вони могли б впоратися з кредитами, якби не вирішили заводити другу дитину.

Не знаю, чи випадково планувала Олена ту дитину. Але про дитину мій син дізнався на третьому місяці вагітності дружини. Їй же я звичайно нічого не говорила, а ось сину висловила. Але він мені сказав, що у них все гаразд і вони з усім упораються. Тоді ще й епідемія почалася. Синові довелося звільнитися з роботи. Знайшов він іншу роботу, але там зарплата вже була не та. Тоді й стали вони жорстко економити, а борги тільки росли. Дійшло навіть до суду.

Ой, та нічого, впораємось. Ось Олена на роботу вийде, тоді й буде нам простіше, — казав син.

У неї добрий заробіток був. Але я продовжувала сподіватися, що вона працюватиме і більше заощаджуватиме грошей.

Та що тут лишилося… півроку до виходу з декрету Лені? Але той факт, що дитині грошей навіть на проїзд немає — це біда звичайно.

У цьому й біда. Дитині доводиться через все місто пішки йти. Він хоч у мене за пару днів їсть нормально! А його мати працювати щось не збирається, хоч і всі можливості для цього має.

Чому так?

У садок дитина вже ходить, дозвіл отримали. І про це я дізналася не від них! Вони мені взагалі майже нічого не розповідають. Так і виходить, що дитина відвідує садок, а його мати не хоче виходити на роботу.

Два місяці тому Наталя Іванівна вирішила прийти у гості до онуків. Купила цукерок. Приходить, а дітей то вдома немає. Ну, старший онук був у школі. А де молодший? – подумала жінка.

Він у дитячому садку, – відповіла спокійним тоном їй Олена.

А що ти вже на роботу вийшла? — спитала Наталя Іванівна у невістки.

Ні. У мене ще півроку у запасі є.

Тоді Наталя Іванівна була у ступорі.

Я тоді й запитала її, чому це вона не хоче на роботу виходити.

А який сенс? Син у садок пішов – захворів. І вже кілька разів.

Я звичайно розумію, що діти хворіють у садочку частіше, ніж коли сидять удома. Але ж вона водить дитину в садок, а сама при цьому сидить удома. При цьому знаючи, що її сім’я має величезні борги і проблеми з грошима, — відповідає Наталі Іванівні її подруга.

Навіть якщо і дитина захворіє, то можна взяти лікарняний. Теж гроші платитимуть. Тоді й таких проблем не було б з грошима. Внукові хоч би на дорогу гроші були, а то бідолашний пішки он ходить! А вона мені відповіла, що сидітиме в декреті до кінця. При цьому ще й дозволила собі потакнути мені, що мій син не може впоратися з усіма проблемами. А те, що її хотілки не кожен мажор потягне — цього вона не врахувала.