Через секунду мене пробрав холодний піт. Я впізнала цих людей – мій коханий і моя найкраща подруга…

Ще декілька місяців тому, я була на сьомому небі від щастя. Взагалі, я завжди вважала себе щасливою і чомусь була впевнена, що так буде завжди.

Мої батьки були не дуже багатими людьми, але я завжди мала все необхідне. У мене був якісний одяг та хороші іграшки. У школі мене вважали дуже красивою дівчиною. У школі я мала найкращу подругу, з якою й надалі продовжила дружити, разом вступили в один ВНЗ.

Моя подруга Марина завжди була поруч. Вона була дуже близькою людиною. Разом з нею ми завжди відпочивали, їздили на море, знайомилися з хлопцями. І завжди ділилися нашими секретами. Ми просто жили у своє задоволення, хоча на той час вже почали працювати.

Згодом я зустріла Павла на вечірці. Він сам підійшов познайомитися, розговорилися, а потім і зав’язалися наші стосунки.

Мені тоді вже було 28 років, але все одно цілі швидко вийти заміж у мене не було. Павло дійсно мені сподобався.

Він не був красенем, а мав звичайну зовнішність, але від нього віяло неймовірною силою та впевненістю.

Я закохалася в нього по вуха. А він – в мене.

Весілля у нас було пишне, дружкою була моя Марина, хоча Павлу вона зовсім не подобалася. Він завжди говорив мені, що вона досить дивно себе поводить та й взагалі, що у мене з нею може бути спільного.

Але я любила Марину, як свою рідну сестру. Я не могла та й не хотіла викреслювати її зі свого життя. Аби не нервувати Павла, ми стали бачитися з Мариною в кафе.

З Павлом ми жиди в достатку. У нього була власна фірма, яка приносила хороший дохід. Павло купив мені іномарку, червону, як я і хотіла. Ми разом об’їздили багато країн. Одного разу ми запросили Марину та її приятеля з нами, не можу сказати, що все пройшло дуже спокійно та весело.

Через два роки подружнього життя, я дізналася, що скоро стану мамою.

Коли мене виписували, то чоловік зустрів мене з величезним букетом троянд. Марина звичайно що, стала хрещеною нашого Данилка.

Через півтора року на світ появилася ще й донечка, на цей раз чоловік мені подарував красивий перстень з діамантом.

Ми стали жити великою та дружньою родиною. Але сталося так, що після появи другої дитини, я розповніла, волосся почало рідшати, тому я перестала одягати свої коротенькі сукні, а все частіше ходила в джинсах та простих футболках.

У Павла зявилося велике замовлення, то ж він почав пропадати на роботі. Але завжди телефонував нам та запитувався, як у нас справи.

Якось я знайшла класну курточку свому синочку. Попросила свою маму посидіти з дітьми, а сама поїхала на інший кінець міста, щоб її купити. Погода була неймовірна, тому я вирішила трішки прогулятися і випити чашечку кави. Я радісно проходила алейкою в парку і раптом я помітила вдалині пару. Чоловік та жінка йшли взявшись за руки.

Але через секунду мене пробрав холодний піт. Я впізнала цих людей. Це був мій чоловік, і він ніжно обіймав мою Маринку. Я не могла промовити жодного слова. Я вже не памятаю, як я їхала додому. Як тільки відчинила двері, одразу розридалася. Мама стала розпитувати що трапилося. Я розповіла все. А сама мріяла дочекатися чоловіка і поговорити з ним.

Мама мене вислухала і сказала, що деколи у чоловіків таке буває, що наш батько теж був не без гріха. Але вона вирішила зберегти свій шлюб.

Після маминих слів моя рішучість остаточно мене покинула. Коли Павло прийшов додому, я зустріла його як зазвичай.

З того дня все кардинально помінялося. Я намагаюся красиво виглядати для чоловіка, але він ніби дивиться крізь мене.

Я добре знаю, що він досі зустрічається з Мариною, і напевно закоханий у неї. Як вона могла ось так вчинити зі мною?

Я ніби перестала жити, а просто існую. Це вже триває декілька місяців. Я втомилася готувати, втомилася прибирати, мені просто нічого не хочеться. Я думаю, що рано чи пізно він сам признається та піде до своєї нової любові. Але я так не хочу його втрачати.

Марина тепер дзвонить мені дуже рідко. До нас в гості більше не приходить.

А може, хай все залишається як є? Може моя мама права? Просто потрібно потерпіти, але своїх колишній найкращій подрузі чоловіка не віддам!