Чоловік вигнав мене з чином з дому. Через 20 років він вирішив помиритися, однак син зробив дещо неперебачуване

— Я піду, якщо хочеш. Допоможи мені все зібрати, – сказала я чоловікові.

– Сама збирайся. І собаку свого іді%%ського не забудь, — гаркнув він.

— Мамо, а що таке “ід%%тський”? — спитав син.

— На маму глянь, ось тобі живий приклад, — крикнув чоловік із кімнати.

— Синку, не слухай тата. Давай бери свій рюкзак, ми їдемо, – сказала я.

— А чому тато каже такі слова?

— Тому він поганий, роздратований.

– Ід%%тський? – Підсумував син.

– Я тобі зараз як дам! – Налетів чоловік.

— Розумне рішення бити дитину, якщо вона навіть значення слова не знає, — стала я на захист.

Чоловік психанув. Він викинув речі на сходову клітку і зачинив двері. З того часу минуло двадцять років. І ось він прийшов миритись.

Звичайно, за цей час я вийшла заміж вдруге. Та й син уже облаштувався у житті, тому йому тато був не потрібен.

Він просто прийшов, як ні в чому не бувало. Стояв і посміхався:

– Вітаю. Впізнали?

— Ага, впізнали. Знаєш, тату, тепер я знаю, що таке іді%%, — відповів син.

– В сенсі?

— Почекай, тату.

Він дістав із комори старі іграшки і кинув їх у батька. Звичайно, син вчинив неправильно, але мав на це повне право. Я навіть не думала, що Артем запам’ятав цю фразу з минулого.