“За що мені це все?” — Притча, яка допоможе тобі зрозуміти, чому не варто нарікати на життя
Кожен із нас хоча б раз у житті питав себе:
«За що мені всі ці труднощі, біль, зради, розчарування?..»
Ця притча — коротка, але дуже глибока — дає несподівану і водночас дуже мудру відповідь.
🌌 Перед народженням…
У безмежному просторі, сидячи за круглим столом, душі обирали собі наступний життєвий урок.
Встала одна смілива душа й промовила:
— Цього разу я йду на Землю, щоб навчитися прощати. Хто допоможе мені?
І тоді інші душі, з легким трепетом і співчуттям, відповіли:
— Це дуже важкий урок… Можеш не впоратись за одне життя… Ти страждатимеш… Але ми тебе любимо. І будемо поряд…
💔 Одна душа сказала:
— Я стану твоїм чоловіком. Я буду помилятися, завдавати болю, іноді робити нестерпним життя… Але саме через мене ти навчишся прощати.
👨👩👧 Інша душа зітхнула:
— А я стану одним із твоїх батьків. Дитинство буде непростим, а в дорослому житті я заважатиму тобі, критикуватиму, втручатимусь. І ти знову вчитимешся прощати…
👔 Ще одна промовила:
— Я буду твоїм начальником. Часто несправедливим. Зарозумілим. Щоб ти відчула справжню силу внутрішнього прощення.
Так одна за одною душі погоджувалися стати вчителями. Не легкими, не завжди добрими — але необхідними. І всі разом вони вирушили на Землю.
🌀 Але…
Так влаштовано, що при народженні душі забувають усе. І лише серце, інтуїція, внутрішній біль іноді натякають, що ніщо в нашому житті не випадкове.
Ми зустрічаємо тих, кого самі покликали. Тих, хто приносить із собою урок.
Навіть якщо цей урок — через сльози, втрати чи зраду.
🌿 Мораль?
Наступного разу, коли спитаєш себе:
«За що мені це все?» —
зупинись.
І спитай по-іншому:
«Чого мене хоче навчити цей біль?»
Можливо, саме ця людина, ця ситуація, цей неспокій — ключ до твого зростання.
🤍 Не нарікай. Вчися. І дякуй.
Бо всі ми — лише душі, які колись пообіцяли допомагати одне одному зростати.