Доню, дай їм здачі! Можете засуджувати мене, можете ні, але я завжди вчила доньку давати здачу

Мою старшу дочку дуже ображали у першому класі. Я на той момент була вагітна другою донькою. Постійно доводилося розмовляти з батьками, чиї діти били мою. До речі, я ніколи не лізу в словесні дитячі розбірки.

Вона регулярно приходила то з синцями, то брудна. Виявилось, що три дівчинки били її разом в кутку. Вчителька не реагувала, ще й винною виставляла (це вже інша історія). Благо вчителька змінилася і зараз у 3 класі ніхто не б’ється.

Можете засуджувати мене, можете ні, але я завжди вчила доньку давати здачу. Вчителька єхидно говорила, що здачу дають лише у магазині. А я вважаю: з вовками жити, по-вовчому вити.

Я з 10 і до 15 років ходила до недільної школи, де мене вчили бути смиренною та молитися за ворогів… І знаєте, до чого це призвело?

У 14 років я поїхала до літнього табору, мене поселили до кімнати з трьома дівчатками однолітками, одній лише 15 було.

І почали ці дівчатка мене цькувати. Вночі до них через вікно приходили дорослі місцеві (років 16-18), вони курили і пили прямо в кімнаті.

А що я?Я плакала і молилася за них, як мене навчили за Біблією. Я в 14 років ще в ляльки грала і була дитиною.

Після цього табору (мене за тиждень забрали) мій світогляд перекинувся. Я навіть їм відсіч дала, а сила шанує силу. Я перестала молитися за ворогів і підставляти другу щоку. І дітей своїх цьому навчати не буду.

Я з радістю в душі хотіла б миру в усьому світі, я дуже тонка за вдачею людина, АЛЕ…але… але… Світ такий, який він є…

А що Ви думаєте з цього приводу? Чому навчаєте своїх дітей? Чи поділяєте мою позицію?