Перестала оплачувати синові кредит на машину. Все одно у нього на мої прохання ніколи немає часу

У мене є 24-річний син. У минулому році він вмовив мене на машину. Точніше, він взяв кредит, а я погодилася допомагати його виплачувати. Тобто, страхувати на той випадок, коли у нього не буде грошей. Ну, тобто, він взяв машину в кредит, а я за неї плачу. Точніше, платила.

Я на права пробувала вчитися, але відразу зрозуміла, що це не моє. Мені некомфортно за кермом, я гублюся, до того ж я швидко впадаю в паніку і відволікаюся. Та сама горезвісна мавпа з гранатою. Тому свого авто у мене немає, хоча воно дуже б мені в пригоді здалося.

Син же мріяв про машину з дитинства. Але тата у нас не було, у мене з водінням не зрослося, тому мрії залишалися мріями. Поки в минулому році син не отримав права і не почав мене вмовляти на предмет покупки авто.

Обіцяв, що і на дачу мене возити буде, і до родичів у сусіднє місто без цих електричок і маршруток, і влітку купатися на малолюдні пляжі. Загалом, в депутати би йому з такими обіцянками.

Я подумала і погодилася. Кажу, бери кредит, а я буду платити. Тільки пам’ятай, що ти мені обіцяв, кажу. Ну, мене запевнив, що з будь-якого мого дзвінку він прилетить і відвезе, куди скажу. Я й повірила, хоча знала, що від синочка обіцяного по три роки чекати. Це теж з дитинства повелося. Але дуже вже він гарно співав.

Купив син авто, показав, похвалився, ще раз пообіцяв бути, як блискавка, на перший поклик.

На перший поклик він з’явився, так. Через три дні умовлянь, але з’явився. Відвіз мене на закупівлю продуктів, потім повернув додому. Все пройшло швидко, мені сподобалося, не дарма, думаю, вплуталася в авантюру.

Навіть до рідні один раз з’їздили. Але мені тут здається, що синочку просто хотілося перед двоюрідними-троюрідними братами машиною похвалитися.

Намагалася його видзвонити взимку, потрібно було до лікарні доїхати, так у нас снігопад, місто в пробках, довго їхати. Загалом, їдь, мамо, на таксі. Потім була ожеледиця і йому страшно, потім ще якась напасть. Я навіть подумала, що він машину вже розбив, а мені в вуха дме, але ні, на ходу машина. Бачила я, як він з дівчиною на ній проїжджав повз зупинку, на якій я стояла.

Мене ситуація та розлютила, але я вирішила, що справа молода, я не померла, все нормально. Але ситуацію запам’ятала.

Наступний раз згадала я про машину навесні – треба було їхати на дачу. Зазвичай це ціла епопея, тому що добиратися там треба з пересадками.

У мріях я вже домчала з вітерцем прямо до хвіртки, але облом. За три тижні прохань син не зміг мене відвезти. Все у нього справи важливі і термінові, все у нього якісь труднощі, які заважають.

Тут я вже остаточно розпрощалася з мрією про зручні поїздки з сином на особистому авто. Зрозуміло, що катати мати набагато нудніше, ніж возити дружків і дівчаток, але кредит, взагалі-то, плачу я. І подумала я, а навіщо я його плачу, якщо син свою частину угоди не виконує?

І перестала я витрачати гроші на авто сина. Ось нехай йому тепер машину оплачують ті, на кого у нього завжди є час, сили і бажання. Перший місяць не оплатила, син дзвонить, каже, його з банку тиранять, прострочення по кредиту. Сказала, що тимчасові труднощі, нехай цей місяць закриває сам, у мене не виходить. Побурчав, але, мабуть, заплатив.

Другий місяць – така ж історія, дзвонить вже з наїздом, мовляв, мамо, що за справи?

– Ой, та щось знову не виходить. Давай, може ти сам? А я вже потім заплачу.

– Ну ми ж домовлялися, що платити будеш ти! У мене ж зарплата майже в суму платежу, мам, ти обіцяла!

– Так? А ти обіцяв, що будеш мене всюди возити на перше моє прохання. Як шкода, що ми обидвоє ошукані!

Не знаю, буде продавати або буде платити, мені без різниці. Я зрозуміла, що поїздки на таксі мені виходять набагато дешевше, ніж допомога сина.