Дочка і онука забрали гроші за мою квартиру, і тепер не помічають мене

Spread the love

Бути егоїстом в наш час, можливо, і добре. Але як можна так вчинити з рідною людиною?

Дочка обіцяла дбати про мене, а натомість не може дочекатися коли я вже пoмpy. А все через те, що я зробила дурницю, піддавшись на її красиві вмовляння продати свою квартиру. Дочка продала свою однушку і на спільні гроші ми купили трикімнатну квартиру, і живемо тепер разом – я, моя дочка і моя внучка.

Тепер, коли дочці нічого з мене взяти вона вдає, що я пусте місце в їх квартирі і внучку намовила так само зневажливо до мене ставитися. Хоча дочку я з двох років ростила одна після cмepті чоловіка.

Коли дочка вчилася на першому курсі університету, завагітніла. Не кидати ж навчання. Народила доньку і продовжила вчитися, та й життя своє особисте влаштовувати. А турботи про дитину і виховання дівчинки повністю на мене поклала. У дочки були чоловіки, але серйозних стосунків вона ні з ким так і не побудувала.

Так і виросла внучка без участі мами, вступила до коледжу. Коли дочка розірвала відносини з черговим своїм коханцем то стала мене умовляти продати своє житло, щоб купити трьохкімнатну квартиру і щасливо жити разом.

Я і подумала, що з моїм цукровим дiaбeтiм та іншими серйозними хворобами, і правда краще буде в оточенні рідних мені людей. З тих пір і живемо разом. Але разом це не правильне вираження, точніше буде сказати, кожен сам по собі. Адже я можу весь день не виходити зі своєї кімнати, а ні дочка, ні внучка навіть не заходять запитати як я себе почуваю або просто, щоб поговорити.

Дочка часто запрошує гостей до хати, мене і за стіл дуже рідко садять. А якщо і трапляється таке, то дочка може при всіх мене дурепою обізвати або ще якось принизити, не дивлячись на те, що я всю свою пенсію їм віддаю.

Нещодавно дочка почала жити разом з черговим чоловіком, так він взагалі поводиться в нашій квартирі як господар, ні сорому, ні совісті, – в трусах по квартирі ходить. Коли я зробила йому зауваження він мене послав, уявляєте. Я розповіла про це доньці вона сказала, що я сама винна – нема чого свій ніс усюди сунути.

Внучка постійно то на навчанні, то з друзями десь пропадає. А коли вдома – не хоче зі мною розмовляти. Вчора у мене був день народження, я спекла торт, приготувала святкову вечерю, так ніхто спасибі не сказав і навіть не привітав мене. Відчуваю себе чужою серед рідних людей.