Віддай її в дитбудинок, я не збираюся її утримувати!

Коли я була зовсім маленькою, батько пішов до коханки. Після цього мама почала випивати і якось раз, притягла до хати мужика, якого звали дядько Вітя.

Він занадто багато випивав, проте мати вважала, що він припинить, знайде собі роботу і буде заробляти гроші для нашої родини. Однак Віктор, абсолютно не хотів кидати пити, навпаки, мама стала більше пити з ним. Справа дійшла до того, що маму звільнили з роботи.

Вдома грошей геть не було, проте на пляшку могло знайтися завжди. Плюс до всього, до мами і дядька Віті постійно приходили друзі з пляшкою. Якщо на столі щось і було з закуски, то мені іноді вдавалося, трохи перекусити, але вітчим постійно дорікав мене в цьому.

Мама намагалася заступитися за мене, проте вітчим підвищував голос на неї, а на рахунок мене постійно говорив:

Віддай її в дитбудинок, я не збираюся її утримувати. Так я опинилася в дитячому будинку.

Однак все йшло на краще. Мені вдалося отримати чудову освіту, поступити в університет і закінчити його з червоним дипломом. Держава дала мені квартиру, я влаштувалася на високооплачувану роботу.

Взагалі-то спочатку я працювала офіціанткою недалеко від дому. Потім на мене звернула увагу директор кафе і відзначила мої знання. Так у мене почався кар’єрний ріст. Через рік я вже була директором кафе, а через три – управляла мережею кафе.

Якось раз я поверталася з роботи, і мій автомобіль застряг в снігу. Було дуже пізно, і допомогти було явно нікому. Я вже хотіла викликати техдопомогу, як раптом, мені трапилася пара  – чоловік і жінка.

Це були бомжі, вони дуже погано виглядали, але у мене виникло відчуття, що я їх десь уже бачила. Люди запропонували мені допомогу за невеликі гроші, і я погодилася. Але по дорозі додому мене не покидала думка про цю парочку.

І тут мене осінило: це ж моя мама і дядько Вітя! Я зупинилася і почала думати:

«А куди, власне, їхати тепер?»

Продумавши хвилини дві-три, я розвернулася, і поїхала до того самого місця, де зустріла матір і вітчима. Як тільки я доїхала до місця, то попросила маму сісти в автомобіль.

Вона хоч і сіла, але зовсім не розуміла, в чому справа. Дядя Вітя залишився на дорозі. По приїзду додому, я вимила маму, дала їй переодягнутися і через деякий час на кухні мати запитала:

– Ви хто? І для чого ви дбаєте про мене?

– Я являюся тобі рідною донькою, яку ти віддала в дитбудинок, однак я не збираюся поступати з тобою таким же чином. Ти ж моя мама.

Після цих слів мама розридалася.

– Я все розумію, після мого вчинку, я не варта вибачення, але якщо зумієш, прости мене. – відповіла мати і вже хотіла піти. Але я її зупинила і сказала:

– Я зможу тебе пробачити. А ось дядька Вітю ніколи.

Так мама почала жити у мене. Вона кинула пити, нам вдалося відновити її документи, і вона щомісяця отримує пенсію. Одним словом, я зуміла пробачити маму.

Шановні читачі, якщо вас зачепила ця історія, ставте лайки і підписуйтесь на нашу сторінку, і ви знайдете безліч цікавих історій на сайті.