Це доля … Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином в колясці гуляли ввечері

Це доля!

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином в колясці ввечері гуляли по парку, спілкувалися про різне і тут почули жіночий крик.

Чоловік, не довго думаючи, помчав в ту сторону, я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків — один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під плаття.

Чоловік з нальоту вдарив у бік того, який тримав дівчинку, той зойкнув і осів.

Другий від несподіванки випустив сумку і відразу отримав в щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз вдарив його по голові. Загалом обидва мужика валялися тепер на траві, чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий очуняв, закричав:

— Все, мужик, все! — вчепився першого і потягнув його якомога далі.

Ми підхопилися до дівчини, почали її заспокоювати, я звернула увагу, що вона вагітна — живіт вже такий пристойний був. Загалом посадили ми її на лавку, дали води, привели до тями, довели додому.

Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас в тому ж парку. Її чоловік підійшов, потиснув руку моєму, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив в гості, сказав — якщо що буде потрібно, телефонуй, дав свій номер телефону.

Ми їх пропозицією не скористалися, тому що незабаром переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Минуло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною — мила, вихована, симпатична. Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, питали сина, коли ж будемо знайомитися з її батьками — пора б і весілля гуляти, таку дівчину упускати не можна. І тут трапилося нещастя — моєму чоловікові стало погано з серцем, відвезли в лікарню, діагноз — хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця і багато грошей на операцію.

Те, що було у нас на той час, не вистачало, почали збирати по родичах і тут прийшов син, каже розповів своїй дівчині про наше горе, у неї батьки заможні, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала — який страшний привід для знайомства. І ось батьки дівчини прийшли в лікарню до мого чоловіка — провідати і поспілкуватися заодно. Сказати чесно — я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років.

Як тільки вони зайшли в палату, зупинилися, переглянулися, вона заплакала, а він підійшов, потиснув моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав:

— Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно.

Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина і її чоловік. Ми були в такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й діти наші зібралися зв’язати свої долі. Неймовірно, але буває і таке. Чоловікові моєму зробили операцію, зараз він йде на поправку, скоро в нашій родині весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.

Джерело