Притча про справедливість і власні мірки: чого вона нас навчає

У невеличкому селі жив бідняк із дружиною. Вона щодня готувала домашнє масло, формуючи його у круглі бруски вагою в один кілограм, а чоловік носив їх до бакалійної крамниці й обмінював на гроші. Для цієї сім’ї така виручка була справжнім порятунком, бо дозволяла купити найнеобхідніше.

Протягом тривалого часу бакалійник купував у них цей товар і був задоволений. Але якось його закралася підозра: чи дійсно вага масла відповідає заявленому кілограму? Наступного разу він вирішив перевірити — і обурився: кожен шматок важив лише 900 грамів.

Наступного ранку, коли бідняк знову приніс масло, бакалійник вибухнув:

— Не принось мені більше свого масла! Я більше нічого у тебе не куплю. Обманюєш! Обіцяєш кілограм, а насправді даєш менше. Не потерплю брехні!

Бідний чоловік похнюпився, опустив очі й тихо промовив:

— Пробачте, господарю… У нас удома немає ваг. Я завжди міряв масло за допомогою цукру, який купував у вас. Зважували ваш кілограм цукру — і робили масло точно по ньому…

Мораль цієї історії проста й глибока: світ міряє нас тими ж мірками, якими ми міряємо інших. І справжня чесність починається з нас самих.

Хочеш, щоб люди були справедливими з тобою — будь справедливим першим.