Бог посилає вам певних людей, щоб ви засвоїли уроки зі своїх помилок

Страждати, коли хтось іде з вашого життя, цілком нормально. Злитися – теж природно. Як і не розуміти причин цього. Але згодом ви зустрінете того, хто стане не просто уроком, а, скоріше, підсумком усього, чого ви вже навчилися.

Ви завжди будуєте емоційний зв’язок з людьми, впускаючи їх у своє життя, дозволяючи їм пізнати вас так само глибоко, як і ви їх. Цей зв’язок ви створюєте самі, і вас вражає, як ви раніше могли жити без цієї людини, просто проходячи повз і не усвідомлюючи, як багато вона для вас означатиме у майбутньому.

Люди постійно приходять і йдуть з нашого життя. Можливо, щоб навчити нас чогось або допомогти, коли ми найбільше цього потребуємо. Або, можливо, тому що вони самі потребують нашої підтримки.

Здається, що до цих постійних знайомств та розлук можна звикнути. Ви думаєте, що не станете занадто прив’язуватися чи залежати емоційно від наступної людини. Але ви помиляєтесь. І тоді ваше серце розривається, коли ця людина теж іде. Як можна стати чужими з тим, хто витратив стільки часу, щоб пізнати вашу душу?

Це гірко-солодке замкнене коло. Ми ніколи не отримуємо того, що хочемо, тому що кожного разу віддаємо новому «гостю» частинку себе, і навпаки. Але він іде, і те, ким ми стаємо в результаті, багато в чому зумовлено його впливом.

Іноді, коли я втрачаю близьку людину, я злюся. Інколи сиджу і аналізую, який мій вчинок міг стати причиною її відходу. Буває, що її ім’я спливає в розмові, і від спогадів про цю втрату мені знову стає боляче.

Я часто думаю про те, де ми були і де тепер опинилися. Про ту людину, яка колись знала мене краще за всіх. Про те, з ким проводила стільки часу, і про причини, чому я тепер така, яка є. І ця причина – людина, з якою я навряд чи колись ще зустрінуся.

Мені боляче сумувати за тими, хто виявився лише черговими життєвими уроками, і кому судилося залишитися в минулому. Наше «навіки» на піску просто розвіялося вітром.

Але потім я усвідомлюю, як мені пощастило знати певних людей, нехай і недовго. Кожна людина принесла в моє життя щось цінне, і я сподіваюся, що у відповідь теж змогла їх чогось навчити. Сподіваюся, що зробила їх кращими. Сподіваюся, що зробила їх щасливими, хоча б на певний час. Адже вони зробили це для мене.

Ці люди були як мітки на карті, що вказували шлях до моєї долі. Іноді здавалося, що вони є моєю долею, тим, чого я так довго шукала. Але вони були лише уроками, своєрідними стрілками, що показують правильний шлях.

Залишалося тільки вірити. Вірити в те, що біль мине, і я зцілюся. У те, що всі ці хлопці, які були лише уроками, не стануть найбільшим моїм жалем. Але я зрозуміла, що не варто жалкувати за коханням, навіть якщо зробила неправильний вибір.

За своє життя я часто відкривала своє серце для інших. Це були не відчайдушні спроби, а швидше відважне бажання слідувати поклику свого серця. Навіть коли це не завжди закінчувалося добре, я досі вірю, що якщо хтось вам небайдужий, то не варто пригнічувати це почуття в собі – ця людина заслуговує на те, щоб знати про ваші почуття, навіть якщо не зможе відповісти взаємністю.

Ось у чому полягає ваш урок: ви повинні вкладати якнайбільше у любов до людей і збереження віри, і тоді зрештою доля стане на ваш бік.

Іноді люди приходять у наше життя лише на мить, але встигають дати найцінніші з уроків. Це як комета в нічному небі, яка освітлює кожну частинку вашого «я», а потім зникає.

Таких людей не можна забути, навіть якщо їм не судилося залишитися з вами. Ми втрачаємо людей, бо так має бути. Бо ми маємо довіряти Богові, що навіть ті, хто знаходить шлях до наших сердець і змінює наше життя лише на мить, можуть бути великими. Але що як ви заслуговуєте на більше? Що як Бог готує вас до чогось настільки прекрасного, що перевершує всі ваші очікування?

Ви повинні зрозуміти і прийняти той факт, що розставання з кимось може бути початком чогось нового, чого Бог ще не відкрив вам, доки ви не будете до цього готові.

Страждати, коли хтось іде, це нормально. Злитися – теж нормально. Як і не розуміти причин. Але зрештою ви зустрінете когось, хто стане не просто уроком, а підсумком усього, чого ви вже навчилися. І тоді ваша віра в любов і стосунки відновиться.

Знову ви станете на коліна в недільний ранок, але цього разу ваш діалог з Богом не буде складатися з одних лише запитань, бо ваша віра вже пройшла випробування. Тепер це буде розмова про вдячність і благословення. Ви будете вдячні Богові за кожне розставання, причини якого раніше не розуміли.