Чоловік і так отримує копійки, ще все на потреби мами витрачає

Думаю, що скоро чоловік збере речі у вузлик і потопає до любимою матусі, на яку він спускає майже всю зарплату. Яка у нього і так як чисті сльози. Я вже втомилася бути фондом змісту “перспективного, але невдачливого чоловіка” і його дорогоцінної мами.

За чотири роки заміжжя чоловік ніяк не може “знайти себе”. Все перебивається якоюсь халтуркою і роботами за три копійки. Там і вимог майже ніяких, але і зарплата з розряду “обійняти і плакати”. Але навіть ці копійки чоловік не несе в сімейний бюджет. У нього є витрати важливіші – дорогоцінна Галина Ігорівна.

Свекруха давно на пенсії, хоча цілком моложава і активна дама. Її невгамовну енергію б направити в мирні цілі – ціни б жінці не було. Але вона витрачає її на голосіння, як все дорого, моралі для мене і нагадування, що син у неї золотий, мені дуже пощастило. Син-то, можливо, золотий, а ось чоловік він так собі.

Я два роки тому вилетіла з декрету, бо вдома іноді просто не було їжі. Чоловік залишився сидіти з дочкою, а я стала заробляти гроші. Звичайно, на цьому грунті у нас виникали сварки, я вийшла заміж, а не одружилася, в кінці кінців. Свекруха постійно вставляла свої п’ять копійок, що синочку просто не вистачає нахабства, він не пробивний, ось і поневіряється.

Пробивний-не-пробивний, а ніс від запропонованих друзями варіантів відмовлявся так, ніби у нього нафтова вишка в власності. Він з вищою освітою якимось менеджером на телефон не піде. Зате вища освіта і гордість абсолютно не заважають йому працювати на чверть ставки. Р

Мені ж доводиться переробляти, забути про лікарняні та відпустки, щоб отримувати більше і тягнути сім’ю. Я пропустила вже купу ранків дочки, свої і батьківські дні народження, тому що відпрошування у нас не заохочуються, а я дуже націлена отримати підвищення.

На роботі взагалі думають, що я мати-одиначка, тому так і працюю. Чоловік же не напружується. Чекає, коли зірки складуться сприятливим способом, щоб на нього звалилася ідеальна робота. А поки “ну як-небудь проживемо”. І за цих умов у нього вистачає нахабства ще й майже всі свої заробітки віддавати мамі. Вона ж на пенсії, їй так важко.

Банально, просиш його сходити в магазин за продуктами – а дай грошики. На питання, куди він подів свої, просто говорить, мамі віддав. Їй комуналку треба платити, їсти на щось, а пенсія маленька. Нам-то комуналку президент закриває, а харчуємося ми повітрям, нам нічого не треба.

Свекрусі, до слова, немає ще шістдесяти. Моя мама в свої шістдесят три ще цілком собі працює, хоча теж пенсіонерка.

Чоловік мамі, судячи з усього, пожалівся, що я його лаю за те, що він гроші їй віддає. Вона мене соромити подзвонила. Каже, що не справа це, сину забороняти матері допомагати. Адже вона одна, та ще на пенсії. Хто їй допомагатиме, якщо не син.

Те, що вдома всі витрати йдуть за мій рахунок, її не хвилюють. “Ви сім’я, у вас все спільне”. Зручно міркувати, коли у мене і квартира, і зарплата, а у її сина “потенціал”. Щоб тут не сказати, що все загальне. Як би вона співала, будь все навпаки?

Ще одна улюблена тема свекрухи – “ти чоловіка не підтримуєш, тому він не може нічого добитися”. Тобто, того, що я стільки часу його утримую, це не підтримка, а так, кішки нагадили? Мені ще, мабуть, треба з плакатами стояти і вивчити який-небудь переможний танець. Або як я його ще повинна підтримувати?

Мене це все конкретно дістало. Грошей від чоловіка немає, але витрати на нього є – їсть він не все, до вечері обов’язково повинно бути щось м’ясне або рибне, гарнір, салат, суп теж обов’язково на бульйоні, ковбаса тільки копчена. Загалом, запити з його можливостями не б’ються зовсім.

Одяг, взуття, гаджети, все купується на мої гроші. На свої він поповнює телефон і спонсорує маму. Ну, раз на місяць може купити молоко і хліб додому.

Я втомилася. Розумію, що в сім’ї треба підтримувати один одного, у всіх бувають злети і падіння. Але це падіння триває чотири роки. Ось як за три місяці до весілля пішов з нормальної роботи, тому що “там занадто багато вимагали та начальник нелюд”, так до сих пір це падіння триває. Кінця і краю йому не видно.

Тому я дала йому місяць на пошук нормальної роботи. Якщо знайде роботу, буде приносити нормальну зарплату, то будемо думати, як жити далі. Ні – збирає речі і дме з усіма своїми перспективами до мами. Нехай вона його годує, одягає і роздуває потенціал. У мене є про кого піклуватися.