Успіх не приходить до тих, хто нарікає. Він приходить до тих, хто встає і діє

Мене неймовірно дратують ці вічно розчаровані люди — ті, що сидять на дивані з пляшкою пива в одній руці й безмежною апатією в іншій, і мріють про мільйони, нічого не змінюючи у своєму житті.

Вони переконані, що в цьому світі все вирішено наперед, що успіх — лише для «обраних», для тих, кому «пощастило з народження». Вони вірять у долю, але не в себе.

Але правда зовсім інша. Успіх не приходить до тих, хто чекає. Успіх приходить до тих, хто встає раніше за всіх, працює більше за всіх і не зупиняється, навіть коли болить кожен м’яз тіла й кожна клітина душі кричить: «Здайся».

Успіх — це спортсмен, який, попри травми й без віри оточення, щодня виходить на тренування. І потім стоїть на п’єдесталі з медаллю Олімпійських ігор.

Успіх — це дівчина, якій усе дитинство говорили: «Танці — це не серйозно». Але вона не здалася. Репетирувала ночами, працювала, відточувала кожен рух. І зрештою стала визнаною хореографкою, яку запрошують на світові сцени.

Успіх — це студент із провінційного містечка, без зв’язків і грошей, який ходить від дверей до дверей, шукає підтримку, працює ночами над своїм проєктом. І зрештою очолює власну компанію, про яку пише Forbes.

Успіх — це не доля. Це вибір. Щоденний. Наполегливий. Часто болісний. Це сотні відмов, десятки падінь і все одно — ще один крок уперед.

Перш ніж казати, що життя несправедливе, — чесно запитай себе: що ТИ зробив для своєї мрії? Скільки разів встав після поразки? Скільки разів ішов, коли всі вже опустили руки? Скільки ночей ти недоспав, скільки разів відмовився від легкого життя заради цілі?

Усім боляче. Усі втомлюються. Але хтось шукає причину, щоб здатися, а хтось — спосіб, щоб дійти до кінця.

Тож якщо в тобі ще жевріє віра — живи нею. Бо немає такої вершини, яку не можна підкорити. Є лише ті, хто ніколи не намагався.

Все можливе. Абсолютно все. Якщо віриш, прагнеш і працюєш.