Великодня притча про дерево у вигляді паски: про заздрість, мудрість і щиру віру

Великдень — це не лише свято воскресіння, а й нагода подивитися в глибину власного серця. Усе, що ми маємо — чи то багатство, чи убогість, — випробування для душі. Ця проста, але дуже повчальна історія про двох братів — багатого та бідного — стала справжньою притчею, яку варто перечитати кожному.

Жили собі колись два брати. Старший — багатий, заможний чоловік, який мав великі маєтки, ліси, поля й худобу, що навіть сам цісар заздрив йому. Молодший брат жив скромно: маленька хатка з одним віконцем, багато дітей, а на столі — порожньо.

Коли прийшов Великдень, у багатому домі пахло свіжою випічкою, жінка заможного брата напекла десятки пасок. А в бідній хатині не було навіть пригорщі борошна — не те що для паски, а й на звичайний хліб не вистачало. Жінка плакала, журилася:

— Люди в церкву підуть із пасками, а ми що понесемо?

Чоловік не розгубився:

— Не плач, жінко. Буде й у нас паска. Хіба Господь не знає нашого серця?

Він узяв сокиру й пішов до лісу. Там знайшов липу, вирізав із неї невеликий ковбанчик, обтесав — і зробив з дерева паску. Дома жінка змастила її яйцем і підрум’янила в печі. Паска вийшла як справжня — красива, висока, рум’яна. Жінка загорнула її в святковий рушник зі сльозами радості.

Наступного ранку бідняк поніс свою дерев’яну паску до церкви святити. Людей було багато, і саме там його побачив багатий брат. І хоч мав на столі десятки справжніх пасок — заздрість защемила серце, бо його паски порозтріскувались, а братова — рівна, гладенька, мов із картини.

— Давай поміняємось пасками, — звернувся до брата. — Я тобі дві свої дам за одну твою. В мене гості будуть, треба чимось здивувати…

Бідний брат не заперечував.

І от у багатому домі зібрались гості. Господар поставив на стіл свою «нову» паску — ту саму, дерев’яну. Всі дивувалися її красі. Але коли настав час її різати, трапилося неочікуване — ніж не входив у паску! Довелося брати сокиру… і тоді всі побачили правду.

Багатий брат почервонів, та не визнав своєї заздрості. Тільки й сказав:

— Бачите, яке диво! Паска взяла — і в одну мить стала деревом! Мабуть, її хтось урік…

Мораль цієї притчі проста, але глибока:

• Щирість і віра творять справжні дива.

• Зовнішнє — не головне. Важить те, що в серці.

• Іноді дерево, зроблене з любов’ю, цінніше за десяток справжніх пасок, спечених із заздрістю.

У ці Великодні дні згадаймо: Бог бачить не кількість, а щирість. І тому навіть дерев’яна паска може стати найвеличнішою, якщо в ній — душа.