Мудра великодня притча про три дерева, або як Божа любов змінює долю
На самій вершині гори, де вітер співає стародавні пісні, а сонце обіймає все живе, колись виросли три молоді деревця. Вони росли високо над світом людей і, немов діти, мріяли про своє велике майбутнє.
Перше деревце, дивлячись на зірки, мріяло стати дорогоцінною скринею для коштовностей. Друге мріяло про море — воно хотіло стати найгарнішим вітрильником, гідним царя. А третє деревце не мріяло про розкіш чи славу. Воно прагнуло залишитися на горі, вирости до неба і стати символом, що нагадуватиме людям про Бога.
Але життя, як завжди, пішло своїм шляхом.
Три удари сокири — і мрії наче зламані
Одного дня на гору прийшли дроворуби. Всі три дерева були зрубані. Перше потрапило в майстерню тесляра. Там його не перетворили на скриню зі скарбами — а зробили… годівницю для худоби. Його поставили в хліві, і наповнили звичайним сіном.
Друге дерево стало не вітрильником, а рибальським човном. Воно не плавало океанами, а служило рибалкам на озері, просочене запахом улову.
Третє дерево довго припадало пилом у коморі. З нього не зробили вежу чи хрест на храмі. Його просто залишили чекати…
Божа відповідь — завжди неочікувана, але найкраща
Минуло багато років. І раптом — усе змінилося.
Першу деревину, годівницю для худоби, обрали як місце для новонародженого Ісуса. І в ту мить дерево зрозуміло — воно дійсно стало оселею для Найдорожчого Скарбу світу.
Друге дерево, човен, колись віз Спасителя під час бурі. І коли Він, простягнувши руку, вгамував стихію, човен зрозумів: на його борту був не простий подорожній, а Цар Всесвіту.
І третє дерево… Його сколотили у хрест. Воно здригалося під тілом Того, Хто ніс на Собі тягар усього людства. Але саме завдяки цьому болю, саме через цю жертву, дерево стало вічним символом спасіння. Його більше не забули. Кожного разу, коли люди дивляться на хрест, вони згадують про Бога.
Мораль, яку варто пам’ятати не лише на Великдень
Ця притча — не про дерева. Вона про нас. Про наші мрії, очікування і розчарування. Про те, як часто ми думаємо, що все пішло не так. Але Бог бачить далі. Його план — вищий за наш.
Кожне з дерев отримало саме те, про що мріяло. Але не в той спосіб, як собі уявляло.
І в цьому — глибока істина. Ми не завжди розуміємо, чому щось не складається. Але варто довіритися Йому — і тоді навіть годівниця стане колискою Спасителя, простий човен — троном для Царя, а забуті дошки — символом Вічного Життя.