Не робота, а суцільний стрес? Притча про те, як Всесвіт нас зупиняє
У цій історії діють: янголи, висока драбина, жінка, що поспішає на роботу, службова автівка, чоловік на корпоративі, і багато… стресу. А також — мудрість, яку ми зазвичай розуміємо занадто пізно.
— Та штовхни ж її! Ну, швидше!
— Ти що! Вона ж може серйозно травмуватись!
— Я на підстраховці! Максимум — перелом ноги.
— А як вона тоді на роботу ходитиме? Вона й так постійно запізнюється…
— Якщо ще й лікарняний візьме, її точно скоротять!
— Не можна, щоб вона втратила роботу — гарна ж зарплата!
— Та штовхни вже, все поясню пізніше!
Та сама янгольська пара. Тепер — траса, службова машина, в якій двоє жінок, мчать на великій швидкості. Попереду — вантажівка з колодами.
— Кидай колоди! Швидше!
— Та це ж смертельно небезпечно! Якщо в лобове — все, кінець!
— Я встигну відвести удар. Вони лише налякаються.
— Навіщо так лякати?
— Потім за поворотом буде білборд: «Поспішайте додому до своїх». Їх треба зупинити, привернути увагу, інакше не зрозуміють…
Жінки плачуть, дзвонять рідним. Стрес? Так. Але чи без причини?
Корпоративна вечірка. Ті самі янголи. Чоловік із обручкою і молода дівчина.
— Дай їй ще трохи випити.
— Та він і так вже добряче випив! Бачиш, як дивиться на неї?
— Підлий! Хай вона піддасться.
— Та його вдома дружина чекає. Діти. А він уже кличе її в готель…
— От і нехай іде. Це має статися.
— Якщо дружина дізнається — подасть на розлучення…
— Так і має бути. Інакше не зрушаться з місця.
На заході сонця. Янголи сидять поруч, споглядаючи світ людей.
— Ну й робота в нас! Суцільний стрес…
— Це ти тільки перший день на новому рівні. Тут усе так. На цьому етапі книжки й фільми вже не працюють. Людей потрібно струсити. І найкраще це робить саме стрес.
— Але навіщо?
— Щоб зупинились. Щоб задумались, навіщо живуть. Для кого. І як.
Жінка з поламаною ногою — почне шити. Вже на момент звільнення вона матиме п’ять замовлень. Бо як прекрасно вона колись це вміла! Але вже десять років не дозволяла собі займатись улюбленою справою — робота, соцгарантії, стабільність… А душа — мовчки страждала. Шиття дасть їй не лише радість, а й гроші. Вона ще подякує за ту поламану ногу.
Жінки з автівки — зрозуміють, що їх місце не в безкінечних відрядженнях, а поруч із сім’єю. Вони народять ще по дитині, підуть вчитись на психологів. Стануть щасливішими.
А той чоловік? Що ж, його сім’я була на межі розпаду ще до зради. Дружина — у запоях, він — байдужий. Діти бачать усе це. Болісно, так. Але це — останній шанс. Вони обидвоє почнуть змінюватись. Читати. Говорити. Дружина стане жіночнішою, чоловік — уважнішим. І є всі шанси, що ця родина виживе. Якщо вона, жінка, обере пробачити.
— От така в нас робота…
— Спочатку важко. Але звикаєш. Бо результати — неймовірні. Люди змінюються тільки тоді, коли виходять зі зони комфорту.
— А якщо і це не спрацює?
— Тоді переходять на третій рівень. Там навчають через втрати. Але це вже зовсім інша історія…
Мораль? Іноді життя „штовхає” нас боляче. Але не для того, щоб знищити. А щоб зупинити, пробудити і повернути до себе справжніх.