Чому один має все, а інший — нічого? Глибока притча про щастя за мотивами настанов Блаженнішого Любомира Гузара

Одного разу один чоловік прийшов до Бога й сказав:

— Господи, я чув, що Ти даруєш людям щастя.

— Так, дарую, — відповів Бог.

— Тоді дай і мені щастя, — попросив чоловік.

— Добре, дам. Але пам’ятай, що цей дар потрібно вміти цінувати, — попередив Бог.

— Я зможу, — впевнено пообіцяв чоловік і, отримавши щастя, з радістю вирушив додому.

Минув деякий час. Та замість радості в душу чоловіка закралася заздрість: йому здалося, що в інших людей щастя якесь інше, більше, краще. І хоча начебто все в нього було — і достаток, і родина, і здоров’я, — але все ж чогось не вистачало. Наче ситий, а все одно голодний. Через це невдоволення чоловік почав навіть хворіти.

Не витримавши, він знову прийшов до Бога.

— Господи, чому одним Ти даєш велике щастя, а іншим — таке мале? Це несправедливо!

— Ти помиляєшся, — спокійно відповів Бог. — Я дав тобі велике щастя, навіть більше, ніж ти міг уявити. Просто ти не навчився його бачити.

— Як же велике?! — обурився чоловік. — Я не відчуваю себе щасливим.

— Є люди, — сказав Бог, — які в малому бачать велике, а є ті, які навіть у великому помічають лише мале.

— Тоді дай мені стільки, щоб я зміг нарешті побачити своє щастя.

— Я дам тобі саме стільки, скільки ти заслужив.

Чоловік, не зрозумівши слів Бога, повернувся додому. Та, зайшовши в оселю, він побачив, що вона спорожніла. Зникли речі, зникла навіть сім’я.

— Господи! — вигукнув чоловік. — Ти ж не дав, а забрав у мене все!

— Я взяв тільки те, чого ти не цінував, — відповів Бог. — А тепер спробуй побудувати своє щастя наново. Можливо, цього разу ти його помітиш і оцінуєш.

Справжнє щастя — це стан душі

Ця притча ще раз нагадує: щастя не в речах, не в грошах і навіть не в інших людях. Щастя — це передусім внутрішній спокій. Людина щаслива тоді, коли знає, що перебуває в руках небесного Отця. Бо ніхто, навіть найкращі батько чи мати, не люблять нас так, як Бог.

І незалежно від того, що відбувається навколо — біди чи радощі, нестатки чи достаток, — відчуття, що ми в руках люблячого Отця, є джерелом справжнього щастя.

Так учив нас Блаженніший Любомир Гузар.