“Як ти не можеш доглядати за одною дитиною?” — історія однієї матері

Мій син Данило мав лише 4 роки, коли сталося те, що назавжди залишило слід у моїй пам’яті. Ми з чоловіком жили у приватному будинку, і одного дня до нас завітала свекруха.

Поки я займалася прибиранням, Данило бігав за мною, граючись і насолоджуючись грою. Але раптом настає дивна тиша: я обережно вибігла на двір і не змогла знайти сина ніде. Здавалося, ніби він розчинився в повітрі – Данило наче зник. Сусідів не було, тому ніхто не міг підказати, як він міг перетнути паркан, адже малюк не вмів його відкривати.

Мене охопив панічний страх, думки крутились у голові: “Куди може подітися моя дитина?” Тільки в цей момент з’явилася свекруха.

— Чому ти така розлючена? — запитала вона.
— Данило кудись зник, — відповіла я, майже не стримуючи сліз. — Він грав поруч, а потім просто зник.
— Як це “зник”? — голос свекрухи прозвучав різко. — Ти не можеш доглядати за дитиною?

Я не стала реагувати на її грубе слово, а вирушила шукати сина. Обійшла всі куточки будинку, згадуючи, де він зазвичай любив ховатися. Але Данила ніде не було. Навіть всі загублені речі, включаючи панаму, яку він втратив минулого року, були на місці, а сина ні.

Поки ми з мамою шукали на території, свекруха лише продовжувала коментувати:
— Як можна було залишити дитину і займатися домашніми справами?

— Я не залишала його, він був поруч, — відмовлялася я.

Незабаром на допомогу прийшла моя сусідка, до якої я поділилася своєю тривогою:
— Ой, треба шукати, — сказала вона. — Моя знайома одного разу шукала свою дитину три дні, поки не знайшли її в річці. Її чоловік навіть кинув її через це!
— Дякую, Тетяно, — відповіла я, сподіваючись, що Данило не пішов далеко.

— Просто треба стежити за дитиною! — знову вигукнула свекруха.
— Я повторюю: син був поруч, поки я прибирала!

— А може, хтось заманив його конфетою і все? — додала вона.

Ми втретє вирушили шукати сина, вже втрьох. Обшукали і двір, і сад, навіть вийшли за його межі. Я безнадійно кликала:
— Сину, Данило!
А відповіді не було. Серце стискалося від болю та страху.

Повернувшись до дому, я опинилася на колінах, розплакавшись. Я звинувачувала себе за те, що не прискіпливо слідкувала за малюком – мені хотілося зібрати пазли, як він просив, але замість цього мене охопив панічний страх.

Раптом я почула легкий скрип із кімнати. З подивом підійшла до неї і помітила, що дверцята шафи були трохи відчинені. За кілька секунд з-за дверей виповзла сонна голова Данила. Виявилося, що він грав у шафі і заснув від нудьги.

— Мамо, я добре виспався! — промовив він, огортаючись пледом.
— Сину, я всюди тебе шукала! — не стримала я емоцій.

У цей момент сміх змішався з слізьми. Свекруха, чуючи, де був малюк, залишилася в шоці. Ми всі разом сідали складати пазли, а приготування вечері виявилося неважливим після такого переживання.

Хоча зараз мій син вже дорослий, ця пригода досі залишається у нашій пам’яті. На той момент я вважала, що настав кінець світу, але зрештою зрозуміла, що кожна мить, навіть сповнена стресу, може навчити нас цінувати близьких і бути уважнішими до маленьких радощів життя.