Щастя навколо нас, але ми його не помічаємо: мудра притча

Одного сонячного дня, коли життя здавалося особливо лагідним, маленький хлопчик близько восьми років, простягнувши свої ніжні ручки, тримав у них налякане кошеня. Він зніяковіло подавав його, мовлячи:

— Візьміть, будь ласка, його!

Жінка, що виходила з магазину, нахилила голову, заперечливо посміхаючись, але хлопчик не здавався. Він, сповнений співчуття, обійняв пухнасту істоту, і кошеня тихенько замявкало. На цей звук, який змусив серце хлопчика забитися частіше, зупинився прохожий чоловік, проте скоро продовжив свій шлях.

— Він такий лагідний, він потрібен вам, — наполегливо сказав хлопчик, ніби намагаючись переконати кожного, хто проходив повз.

Несподівано з-поза плеча хлопчика з’явилася дівчинка з довгими розпущеними косами і зацікавлено спитала:
— Це твій?
— Так, — відповів хлопчик, — але мені потрібно його віддати. Він заслуговує на дім, де його полюблять.

Дівчинка ніжно погладила кошеня і захоплено вигукнула:
— Який милий!
Та поруч з нею з’явилася доросла жінка, яка різко сказала:
— Не чіпай його!

Дівчинка, починаючи плакати, з криком звернулася:
— Мамо, я хочу його! Він мій, він мені дуже потрібен!
— Ні, не потрібен! — суворо відповіла мати, відводячи доньку.

І ось, у цей момент, кошеня, дивлячись прямо в очі хлопчику, промовило:
— Слухай, залиш мене собі.
— Не можу, — зітхнув хлопчик, — нам, як ангелам, не можна залишати щастя для себе. Ми повинні роздавати його всім, хто його потребує.

— Значить, я — щастя? І ти віддаси мене комусь, хто тебе потребує?
— Я пропоную тебе тому, кому ти потрібен найбільше. Але люди не завжди розуміють, і часто відмовляються.
— Та люди відмовилися від мене, бо я всього лише маленьке кошеня.
— Жінка, що відмовилася від тебе, втратила шанс на сімейне щастя. Якби вона взяла тебе, то по дорозі додому з нею звернувся б чоловік, який хотів би допомогти нести тебе, і згодом став би її чоловіком. А чоловік, що відмовився від щирої любові та взаєморозуміння зі своєю донькою, не зміг би розтопити холод між ними. Якби він узяв тебе, донька та батько разом піклувалися б про тебе, і з часом їхні стосунки змінювалися б на тепліші.

— А дівчинка? Чи була вона для тебе потрібна?
— І дівчинці ти був би потрібен. Якби їй дозволили взяти тебе, вона навчилася б турботі та терпінню, виростаючи поряд з тобою. А через рік, коли у неї з’явився б брат, вона могла б передати свої вміння, допомагаючи йому. Це принесло б користь і її мамі. Справжнє щастя — це турбота одне про одного та взаємодопомога.

— Значить, вони відмовилися від свого щастя… Як же вони можуть жити без нього?
— Я буду пробувати ще, пізніше, і по-іншому. Моє завдання — пропонувати щастя, але вибір завжди залишається за людиною.

Кошеня зітхнуло й заплющило очі. Воно вже не боялося, бо стало частинкою чиєгось щастя, яке воно готове роздати тим, хто дійсно його потребує.

Ця притча нагадує нам, що щастя оточує нас кожного дня, але часто ми його не помічаємо, бо занурюємося у свої турботи. Справжнє щастя — це не лише дарунок, а й вибір, який ми робимо, допомагаючи іншим і піклуючись про тих, кого любимо.