Як гордий і невдячний чоловік, спустивши все заради пустоти, отримав Божу кару блискавкою та знайшов шлях до справжньої мудрості, прощення і любові!
У невеликому місті жив чоловік, знаний своєю великою заможністю, але й його зарозумілістю не було меж. Він не мав дружини, із родичами майже не спілкувався, а сусідів зневажав, висміюючи їх перед іншими панами. Проте, попри всі свої здобутки, він завжди нарік мав на себе: завжди знаходив, що не є найзаможнішим, найвідомішим чи найшанованішим у місті.
Та одного дня доля вирішила показати йому, що справжня цінність людини не вимірюється матеріальними благами чи соціальним статусом. Господь, втомлений від постійних заздрісних скарг та стогонів чоловіка, нарешті дав йому урок. Саме тоді, коли він розпустив усі свої багатства і не виявив жодної готовності простягнути руку допомоги, у його домі потрапила блискавка. Будинок миттєво згорів, а чоловік опинився без даху над головою.
Гірко розплакавшись, він пішов шукати притулку у своїх «друзів», але ті, пам’ятаючи, як він висміював їх раніше, або зневажливо морщили носом, відмовилися допомогти. Залишившись самотнім і без підтримки, він звернувся вночі до дому бідної вдови, яка жила поруч з двома маленькими дітьми. Незважаючи на свій скромний стан, вона відчула співчуття і без вагань запропонувала чоловікові притулок та їжу.
Наступного ранку, відчуваючи всю гіркоту втрати, чоловік опинився в храмі на колінах, заливаючись сльозами, і щиро молив Бога прощення за свою гординю та невдячність. Саме доброта тієї вдови, яку він колись так висміював, проникла в його серце і змусила переосмислити власне життя. Незабаром він помирився з родичами, і вони допомогли йому побудувати невеличкий будинок, у якому він почав жити в мирі і злагоді з оточенням.
Пройшло декілька років, і доля знову постукала в його двері, але цього разу несподіваним чином. Бідна вдова, яка прийняла його в найскладніші дні, померла, а її діти, залишившись без опіки, прийшли до нього з проханням взяти їх до себе. Проте, розгублений власною новою реальністю, чоловік відмовив їм, пояснюючи, що його оселя мала недостатньо місця, і радив їм шукати притулок у більш заможних людей.
Але невдовзі сам чоловік відчув на собі тяжкість невідомої хвороби, яка змусила його лежати в ліжку. Відчай охопив його, і він знову покликав Бога, питаючи:
«Чому Ти так жорстоко караєш мене?»
І ось, у тихому шепоті молитви, Господь відповів йому:
«Бо ти не вмієш бути мудрим без страждання і горя.»
Ці слова вразили чоловіка. Він зрозумів, що кожне випробування – це урок, а кожне страждання має свій зміст. Вимовивши щирі вибачення перед бідними дітьми вдови, він попросив їх пробачення, і вони з радістю прийняли його, допомагаючи подолати хворобу.
З того часу чоловік почав по-новому цінувати близькість і тепло людських стосунків. Щодня, сидячи у своєму скромному дворі разом з онуками, він насолоджувався голосами та сміхом близьких. Навіть коли його колишні «друзі» проходили повз і починали насміхатися з його маленького будинку, він піднімав свій погляд до неба і тихенько дякував Богу за отриману милість та нове життя.
Ця притча нагадує, що іноді страждання – це не кара, а шлях до усвідомлення істинних цінностей, до розуміння того, що справжнє щастя полягає у любові, доброті та взаємній підтримці. Іноді Бог дозволяє нам пройти через випробування, щоб ми зрозуміли: без страждання неможливо навчитися цінувати благословення, які дарує нам життя.