Три кольрові кульки. Як продавець магазину допоміг бідним хлопчикам досягти успіху

Недалеко від мого будинку розташований маленький затишний магазинчик Вальтера. Я дуже люблю там робити покупки. У ньому є практично все, що мені потрібно в повсякденному житті.

Одного разу мені довелося стати свідком дуже цікавої ситуації. Біля мене стояв хлопчик років 10 в брудному одязі і пильно дивився на банку зеленого горошку.

У мене було таке відчуття, що він готовий проковтнути його разом з жерстяною банкою. Розплатившись за свої покупки, я попрямував до виходу і мимоволі почув розмову хлопчика з власником магазину.

– Привіт, Роджер! У тебе все добре? – запитав власник хлопчиська.

– Вітаю Вас, шановний містер Вальтер! Спасибі, мої справи йдуть непогано. Мою увагу привернула банку зеленого горошку. Напевно він дуже смачний.

– Це свіжий продукт, тільки сьогодні отримали. А як поживає твоя мама, Роджер

– Спасибі велике, вона на шляху до одужання.

– Це прекрасна новина з ранку. Тобі потрібна моя допомога, Роджер?

– Дякую, містере Вальтер, мені не потрібна допомога. Я просто хочу подивитися на цей горошок.

– А може тобі хочеться трохи спробувати його?

– У мене немає на це коштів.

– Можливо у тебе є, що мені дати взамін за цей горошок. Діти часто мені приносять різнокольорові скляні кульки.

– Ви знаєте у мене одна така є. Зовсім вилетіло з голови.

– Може ти мені можеш показати її? – лукаво запитав містер Вальтер.

– Звісно. Подивіться як чудово блистить на сонці. Її блакитний колір, як ніби відображає небо. – захоплено кричав хлопчик.

– Він прекрасний, годі й казати. Але я не захоплююся блакитними квітами, мені до душі помаранчевий. Родивися у себе вдома, може у тебе є такого кольору кульку.

– Мені здається вдома є така кулька. Я побіжу подивлюся.

– Слухай, Роджер, я тобі пропоную взяти банку цього горошку додому, а коли будеш мимо проходити мого магазину ти мені обов’язково занеси помаранчеву кульку. Домовилися?

– Ви не жартуєте! ??? Дякую Вам, містер Вальтер! Для мене це таке щастя! Дякую за довіру!

Хлопчисько одразу схопив банку і втік.

Виявилося, дружина містера Вальтера спостерігала за цією картиною і нічого не сказала чоловікові. Вона побачила мої здивовані очі і промовила:

– У нас в місті живуть кілька таких нещасних хлопчиків. Це просто жахливо! Вони знають, що можуть у нас обміняти свої скляні кульки на продукти. Мій чоловік любить з ними поторгуватися, поговорити. Робить він це з особливим мистецтвом.

У нього для цього своя тактика. На початку він пропонує хлопчикам продукти в обмін на кульки. Потім йому обов’язково не подобається колір і він просить вдома пошукати для нього улюблений відтінок.

Хлопчики беруть продукт, але на наступний день обов’язково приносять обіцяну кульку. Таким чином мій чоловік виховує в них почуття відповідальності. І так триває весь час. Містеру Вальтеру завжди не подобається колір куль і він для себе підбирає нові. А хлопчаки зобов’язані його знайти і принести в обмін на продукти.

Я був вражений добродушністю і мудрістю господаря магазину. Його добре серце могло обігріти весь світ. З тих пір пройшло чимало років. Я поїхав працювати до столиці, але завжди пам’ятав про мудрого майстра Вальтера. Про його безкоштовну роздачу продуктів в обмін на кульки. Буквально вчора мені повідомили про смерть цього великодушного чоловіка.

Я як раз знаходився в своєму місті і відчував, що зобов’язаний піти провести цю людину з великої літери в останню путь.

На похоронах сиділа його дружина і біля неї були три ставних молодих чоловіків. У них я дізнався особи тих хлопчаків, які обмінювали різнокольорові скляні кульки на продукти. Вони були добре одягнені і явно працювали на непоганих посадах.

Коли вони підійшли до покійного, то прощалися з ним з особливим трепетом. Це відчувалося на відстані.

Я вирішив поговорити з вдовою. У мене перед очима стояла ситуація, яка сталася багато років тому з одним з хлопчиків. Вдова пам’ятала все до дрібниць. Вона взяла мене за руку і відвела до труни покійного.

– Подивіться на цих ставних молодих людей. Це і є три брудних хлопчики, які в дитинстві міняли продукти на скляні кульки. Вони шалено вдячні містеру Вальтеру за його урок. Самі того не підозрюючи, вони навчилися відповідальності. Зараз це дорослі чоловіки, які зробили успішну кар’єру.

Вдова трохи підняла руку покійного, а під нею світилися три різнокольорових скляних кульки.