Мама хоче тиші і спокою, тому я з сином повинна з’їхати. Але це ж і моя квартира
Квартира, в якій зараз живемо я, мама і мій син, дісталася нам з нею від мого батька. Половина належить мені, половина їй, але досить довгий час вона жила там одна в своє задоволення.
У нас з матір’ю відносини завжди були натягнутими. Вона могла місяцями не цікавитися моїми справами, а потім раптом кидалася виховувати. Ці перепади її настрою завжди призводили до скандалів. Я не сприймала її, як свою близьку людину. Родичка, це так. Але священного трепету перед материнським словом у мене не було.
Зазвичай мама починала займатися моїм вихованням, коли у неї розклеювались чергові відносини. Це било по її самолюбству, тому вона намагалася самоствердитися за мій рахунок, але виходило у неї рідко. Я з ранніх років вміла огризатися, а в підлітковому віці взагалі стала дуже різкою і за словом в кишеню не лізла.
Останній грандіозний скандал трапився у випускному класі. Навчалася я завжди погано, але мати зазвичай це не дуже цікавило, а тут дзвінок вчителя збігся з маминим періодом активного виховання. Не знаю, що у неї в голові коротнуло, але вона вирішила мене вiдшмaгати.
Посварилися ми сильно, я зібрала одяг і з’їхала до подруги. Після школи влаштувалася працювати, накопичила грошей і через пару років переїхала в інше місто. Там я зустріла хлопця, закохалася, вийшла заміж, прожила з ним шість років, а потім народила йому дитину і наш шлюб розпався. Випробування батьківством чоловік не пройшов.
Близько півроку я ще прожила з ним, тому що мені просто нікуди було йти. Потім він знайшов собі нову пасію і попросив мене з речами і дитиною на вихід. Саме тоді мені довелося повернутися до рідної домівки. Мене там не було близько дев’яти років.
Мати мене прийняла без захвату і зобразила образу, що я їй не дзвонила, не покликала на весілля, не розповіла про народження онука. Але я себе винною не вважаю, мама мені сама теж не дзвонила, хоча дізнатися мій номер взагалі проблем не було. Просто їй було все одно.
Я з сином зайняла свою стару кімнату, яку мати перетворила на якусь комору. Малого вдалося прилаштувати в садок, а сама я вийшла на роботу, тому що мама відразу позначила, що годувати вона мене не буде. Це було очікувано, тому я навіть не засмутилася.
Жили ми з нею як в гуртожитку – різні полки в холодильнику, кожен прибирає за собою, нічого спільного. Я рахунки не розділяла, тому просто віддавала матері половину грошей за комуналку. Вона намагалася говорити, що я повинна оплачувати дві третини, але я відшила, дитина маленька, тому перетопчеться мама зі своїми претензіями.
Так ми прожили два роки, ніби все було спокійно, мама періодично бурчала на мене з якихось дрібниць, але особливих сварок не було. Але недавно вона заявила, що втомилася від постійного дитячого крику, тупоту і вереску, втомилася від того, що ми гупаємо дверима і шумимо водою. Заявила, що хоче тиші і спокою, тому я повинна з’їхати.
Дуже цікавий розклад! На що я повинна зняти квартиру, годувати й одягати дитину, якщо моєї зарплати зараз-то ледве як вистачає? Тим більше я така ж господиня в цій квартирі, за документами половина моя. Чому з’їхати повинні я? Їй не подобається щось, ось вона нехай і їде.
Мати підняла крик, що вона мене прихистила, а я їй умови ставлю. Вона мене в моїй квартирі прихистила, що ви говорите, яка щедрість! Лаємося з нею до сих пір, вона навіть заявила, що квартиру треба продавати, а гроші ділити. Смішна така. Що вона на ті гроші купить без іпотеки? А іпотеку їй ніхто не дасть, мені теж, до речі.
Так і живемо в режимі вічної лайки. Діватися поки нікуди, доводиться терпіти. Мама, правда, не залишає надій виселити мене з квартири, але це в неї не вийде. Одна б уже навіть заводитися з нею не стала, пішла б відразу. А з дитиною у мене зв’язані руки, тому поки все залишається без змін. Незрозуміло тільки, чи надовго моїх нервів досить терпіти мамині вічні докори і голосіння.