Бідній бабусі грошей я більше не подаю, вистачить шахраювати

Є у нас в районі одна злиденна старенька, яку всі шкодують. Всі, крім мене. Я недавно дізналася її секрет.

Обходила я весняні калюжі і вирішила пройти крізь гаражі. Там-то і помітила, як “старенька” дошкандибала до них, озирнулась по сторонам, випрямилася, стягнула з себе ганчір’я і пішла собі бадьоро, перестрибуючи через калюжі.

Мені тридцять п’ять, я все життя займаюся спортом, і бачу: тітка ця стрибає точно, як я, навіть далі. Жодна бабуся не змогла б так легко крокувати і стрибати. Відмінний бізнес, правда!

Я навіть не натякнула, що впізнала її, дуже вже огидно було заговорити до неї. Але я пам’ятаю, як витратила останні копійки, щоб сходити в аптеку за ліками для неї. Вона щось сказала, я ще подумала, що не виглядає вона старою, повіки зовсім не старечі.

Не витримала тільки на днях. Іду по торговому центру, і тітка ця назустріч. В руках пакети з місцевих бутиків з впізнаваними логотипами. Я підійшла, привіталася. Нагадала про ліки.

– Дорого, напевно, для вас тут купувати речі? Може, додати копієчку на хлібець?

Та згорбилась, подивилася на мене з дикою злістю, щось прошипіла і пішла. А я зрозуміла, не потрібно людей недооцінювати.

До сих пір бачу її на тому ж місці, вона мене впізнає, в очах паніка, але не йде. А я постаралася, всім розповіла хто вона така. Прикро, коли друзі намагаються їй то їду купити, то грошей дати. У неї прекрасна робота на свіжому повітрі, але років їй точно не більше сорока. І заробляє вона пристойно, точно вам кажу.