«Нехай моя історія допоможе вам»… Підтримка від тих, хто живе з хворобою
Замість того, щоб боятися і мовчати, треба назвати речі своїми іменами, а якщо вистачить сил, — висміяти ворога. Люди, які публічно розповідають про свою боротьбу з раком, діляться своїм особистим досвідом. Вони вже там були, отже знають, що робити. Їхні історії просто додають сил. Потрібних, як ліки.
Фотографії, які додають сил для боротьби з хворобою
Пам’ятаєте популярний у 1990-х роках серіал «Beverly Hills 90210»? У ньому розповідалося про групу підлітків із середньої школи в хорошому районі Лос-Анджелеса, а Бренда Уолш, яку грала Шеннен Догерті, була однією з найсимпатичніших і найнормальніших персонажів. За сюжетом у першому епізоді серіалу вона приїжджає до Міста Ангелів із Міннеаполіса разом із батьками та братом-близнюком. Після «Беверлі-Хіллз» у актриси більше не було такої ж популярної ролі, хоча вона до сьогодні в цій професії і нещодавно брала участь у декількох кіно- та телевізійних проектах. Протягом багатьох місяців Шеннен Догерті боролася з раком молочної залози і не робила з цього таємниці. Вона перемогла.
У своєму профілі в Іnstagram актриса публікувала «документацію» хвороби: фото з волоссям, що випадає, з оголеним черепом, під крапельницею з «хімією», в рожевій перуці. «Ось моє життя і моя дорога в картинках. Не всі красиві, але всі мої» — вітає вона відвідувачів сторінки в інтернеті. Не епатує нещастям; серед фотографій багато селфі з близькими, з собаками, які чекають, коли їх заберуть із притулку, фото щоденних прогулянок, завжди з напівглузливою, напівмеланхолійною усмішкою, яку ми пам’ятаємо з серіалу. Вона просто показує своє життя. Так склалося, що з хворобою.
У раку багато облич. Хімія. Те, що називають “червоним дияволом” вводять у мій органнізм…
Він любить мене з рожевим волоссям і без волосся. Я щаслива, що маю таку сильну групу підтримки
Про хворобу публічно
Є такий термін «онкознаменитості». Він описує пацієнтів з онкологічними захворюваннями, які ведуть блоги, публікують відео на YouTube, іноді їх запрошують на телебачення розповісти про свою хворобу. «Онкознаменитість» — це неприємне, образливе слово: воно передбачає бажання блистати, публічно існувати за рахунок хвороби і розповідати про неї. І ще цей присмак заздрості — ніби є чому заздрити.
Це правда, що ще кілька, десяток років тому, про рак взагалі не говорилося публічно.
Сьогодні інакше. Рак перестав бути табу. Крім інших, завдяки таким дівчатам, як Магда Прокопович і Йонна Салига, які програли свою битву з раком кілька років тому, — незвичайні, мужні, мудрі й повні почуття гумору.
Магда Прокопович заснувала фонд «Rak’n’Roll», мета якого полягає в зміні способу мислення та розмови про хворобу, розбиття табу, зараження позитивною енергією. Вже сама назва фонду змушує усміхнутися і захоплюватися тією, хто в найважчі хвилини свого життя може розсміятися напастям в обличчя. А рак — обдурити. Історію важкої спільної боротьби з хворобою розповів у стрічці «Хімія» чоловік Магди Прокопович — і режисер фільму — Бартош.
Назвати речі своїми іменами
У блозі Йоанни «Для чого згодиться хустка» є довгий перелік блогів, які вона відвідувала. У понад половини назв з’являється символ [*] — віртуальна свічка для тих, кого вже немає. Я читала її щоденні записи з комком у горлі в надії, що все ж таки вона переможе, іноді ковтаючи сльози, а іноді пирскаючи від сміху. Хустка була чудово, саркастично дотепною. А ще мала надію, якою змогла поділитися.
Бо це насправді працює. Замість того, щоби боятися і мовчати, потрібно назвати речі своїми іменами, а якщо вистачить сил — висміяти ворога. Люди, які публічно розповідають про свою боротьбу з хворобою, діляться своїм особистим досвідом з перших рук. Вони там уже були, отже знають, що робити. Вони знають, що сказати рідним, що — хворому. Що допомагає, а що — ні. Їхні історії — в блогах, у фотографіях, в розмовах — просто додають сил. Потрібних, як ліки.