«Мамо, ти полежиш зі мною?» — про те, що насправді важливо
Чи замислювались ви колись, чому наші діти віддаляються від нас, коли дорослішають? Можливо, причина в тому, що тоді, коли вони так потребували нашої уваги, ми були зайняті чимось “важливішим”?
Дитинство — це найтендітніший період у житті людини. І якщо батьки відсувають на другий план потреби дитини, ставлячи вище побут чи роботу, то чи мають вони право вимагати пізніше уваги від своїх дітей? Народити — ще не означає виховати. Дати дах над головою — це не дати любов. Діти не потребують виховання — вони потребують близькості й тепла.
Мої діти щоразу перед сном просять:
— Мамо, полеж зі мною.
І я знаю, чому.
Колись я часто відповідала інакше:
— Лише на хвильку, сонечко.
Мені ще потрібно прибрати кухню, перевірити завдання старших, доробити проєкт по роботі, попрасувати речі.
І це «на хвильку» — було по суті відповіддю: «Є речі важливіші за тебе».
Я знаю, як думає більшість батьків: полежиш 5 хвилин — попросять 20, даси 20 — не вистачить 30. Але…
Життя іноді ставить все на місце.
Кілька років тому наш друг помер уві сні. Тиждень по тому — в іншому місті, несподівано пішов з життя семирічний хлопчик. Ці історії зламали мені душу. Вони навчити мене найважливішому: завтра не гарантоване.
Тепер, коли син просить полежати — я лягаю. І я слухаю. І я чую:
— Мамо, сьогодні я отримав найвищу оцінку!
— Мамо, у дворі хлопець сказав, що я милий… Фу!
— Мамо, пам’ятаєш, як ми гуляли з песиком?.. Я за ним сумую. Можна ще одного?
Ці розмови — найцінніші у світі. Вони не стануться на ходу чи між справами. Вони народжуються в тиші, коли дитина відчуває: «Мене слухають».
Моя бабуся колись сказала:
«Не розумію людей, які народжують дітей — і не проводять з ними час»
І просила: «Люби своїх дітей так, як я любила тебе»
Мої батьки і свекри часто нагадують: діти швидко ростуть, і настане день, коли вони самі не захочуть лягати поруч, обіймати, розповідати свої новини. І ця думка крає мені серце.
Але сьогодні — ще не той день.
Сьогодні — я полежу.
Я прочитаю казку. Я обійму. Я послухаю. І я скажу:
«Ти — найважливіше, що в мене є»
Бо коли минають роки…
І мій уже дорослий син почуватиметься втомленим чи розгубленим, і я скажу:
— Синку, присядь поруч на хвильку.
…він зробить це. Бо він пам’ятатиме: мама завжди знаходила для нього час.