Притча про те, де насправді заховане щастя

Стара, мудра кішка лежала на теплому камінні, насолоджуючись лагідним сонячним промінням. Її очі були трохи примружені від задоволення, а хвіст ледь помітно ворушився в такт легкому вітерцю.

Раптом повз неї промчало маленьке кошеня. Воно котилося по траві, переверталося, підскакувало і знову кидалося в погоню.

– Що ти робиш? – ледачкувато запитала кішка, навіть не відкриваючи очей.

– Я намагаюся зловити свій хвіст! – захекано відповіло кошеня, не зупиняючись навіть на мить.

– Навіщо? – усміхнулася стара кішка.

– Мені сказали, що в моєму хвості сховане моє щастя! Якщо я зловлю його, то стану найщасливішим котом у світі. Але я вже третій день бігаю, а він весь час вислизає!

Стара кішка хитро примружилася і м’яко мовила:

– Колись я теж вірила в це. Довгий час бігала за своїм хвостом, намагалася схопити його, не думаючи ні про що інше. Забувала їсти, не відпочивала, лише кружляла, втомлюючись все більше. Я падала, піднімалася і знову намагалася наздогнати своє “щастя”.

– І що було далі? – з подивом запитало кошеня, на мить зупинившись.

– А потім я просто припинила бігти і пішла вперед. І знаєш, що я раптом помітила?

– Що?

– Що мій хвіст завжди йшов за мною.

– Щастя – це не те, що потрібно ловити. Воно йде слідом за тим, хто знайшов свою дорогу.