Ця притча про спокій, віру, любов і надію змінить твоє життя – відкрий секрет світла, яке ніколи не згасає!
Надзвичайна притча розкриває перед нами глибокий сенс життя, нагадуючи, що навіть коли здається, що все згасає, завжди залишається надія, здатна запалити нове світло.
У темній кімнаті тихо мерехтіли чотири свічки. Їхнє полум’я повільно тануло, неначе вони вели між собою невимовну розмову. Перша свічка, наповнена спокоєм, промовила:
— Я — Спокій. На жаль, люди не знають, як берегти мене. Мені залишається тільки згаснути…
І в цей момент її світло тихо погасло, залишаючи за собою лише спогади про мир та умиротворення.
Друга свічка, символ віри, з сумом сказала:
— Я — Віра. Ніхто не слухає моїх послань, і тому я відчуваю, що мій сенс згасає. Люди більше не потребують мене…
Легкий подих вітру прийшов і, неначе забираючи останній подих надії, згасив її вогонь.
Третя свічка, втілення любові, з тривогою мовила:
— Я — Любов. Я відчуваю, що мої сили вичерпуються, бо люди не вміють цінувати тих, хто любить їх найбільше. Вони зраджують, не розуміючи, що справжня любов рідкісна…
І її вогонь також погас, залишивши в кімнаті лише темряву.
Раптом у кімнату увійшла дитина. Побачивши три згаслі свічки, вона, налякано озираючись, закричала:
— ЩО ВИ РОБИТЕ?! ВИ ПОВИННІ ГОРІТИ! Я БОЮСЯ ТЕМРЯВИ!
Сльози струмилися з її очей, адже дитина відчувала, як навколо стає темно і страшно.
У цей момент до кімнати проникла четверта свічка. Її полум’я, яскраве й тепле, радісно запалилося і промовило:
— Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити ще три свічки, які принесуть Спокій, Віру і Любов. Я — Надія!
Ці слова розбудили в дитячому серці віру в те, що навіть в найтемніші часи завжди можна знайти світло. Притча нагадує нам: незважаючи на втрати і розчарування, саме Надія здатна повернути нам віру у життя, дарувати любов і повертати спокій. Вона вчить нас, що в кожному закінченні криється початок, і завжди можна запалити нове полум’я, яке осяє наш шлях.