Як дрібна хитрість перетворилася на урок про взаємоповагу

Декілька місяців тому мій сусід, Олександр Сергійович, попросив мене поділитися паролем від Wi-Fi. Ми живемо по сусідству багато років, завжди знаходили спільну мову, тому я без вагань погодився. Подумав: «Це ж дрібниця, мені не складно».

Учора я повертався додому й побачив Олександра Сергійовича біля воріт. Ми зупинилися поспілкуватися, як завжди, про повсякденне життя. Під час розмови він із захопленням поділився новиною: вони з дружиною, Людмилою Петрівною, підписалися на Netflix.

Я жартома запропонував:
— Слухай, я так мало часу маю для телевізора, але якщо у вас є Netflix, позич мені пароль — подивлюся якийсь серіал.

Тут на сцену вийшла Людмила Петрівна, яка сиділа неподалік на веранді. Її відповідь була чіткою:
— Ні, це я плачу за Netflix, і я не збираюся роздавати пароль направо й наліво.

Настала тиша, яка змусила мене трохи посміхнутися. Олександр Сергійович почервонів, вибачився за дружину, а я вирішив не роздмухувати конфлікт. Ми змінили тему і завершили розмову.

Але цікавість узяла гору, і я вирішив поглянути, що буде далі. Через кілька хвилин до мене прийшли Олександр Сергійович і Людмила Петрівна. Вони виглядали трохи розгубленими.

— Щось із Інтернетом сталося. Пароль не працює, — почав Олександр Сергійович.

Я, ледь стримуючи посмішку, відповів:
— А я змінив пароль. Бо це я плачу за Інтернет, і я теж не хочу роздавати його направо й наліво.

Людмила Петрівна змінилася в обличчі, почала щось говорити, але я продовжив:
— Давайте зробимо так: я залишаю свій Інтернет собі, а ви насолоджуєтеся своїм Netflix. Усі задоволені, ніхто не злиться.

Сусіди пішли додому. З того часу ми не спілкувалися.

Ця ситуація змусила мене замислитися про межі, взаємоповагу та рівність у відносинах. Дружба — це не про те, щоб давати без зворотного зв’язку. Це про взаєморозуміння та справедливість.

А як би ви вчинили на моєму місці? Розкажіть у коментарях!