Як тільки я прикрила “безкоштовний готель”, одразу стала для всіх поганою
Мої родичі вирішили, що мій дім — це безкоштовний готель. Коли мені набридло їх постійне ходіння, я припинила це. І автоматично всі ополчились проти мене — тепер навіть на сімейні свята не запрошують. Але від цього я тільки виграла!
У мене дуже велика родина. Усі тісно спілкуються і знають один одного ледь не до дев’ятого коліна. Батьки в мене не такі, як бабусі, але все одно дуже цінують родинні стосунки. Вони спілкуються з дядьками і тітками, а про дальніх родичів не згадують. Але й близьких вистачає з головою.
Коли я переїхала до столиці, всі одразу почали користуватися моєю добротою та гостинністю. Прямо якесь паломництво почалося. Хтось лише на ніч залишався, хтось жив тижнями. Причому приїжджали вони навіть без попередження, і на все у них була одна відмовка: “Ми ж родичі!”.
Візити рідних стали постійними. Мені лише дзвонили за годину-дві і казали, щоб я готувалася до зустрічі гостей. Мої плани нікого не цікавили. Вони за час свого перебування таке влаштовували в моїй орендованій квартирі, що я за голову хапалася. І їм байдуже було на те, що це чуже майно.
Я жила у себе і не відчувала комфорту. Мені потрібно було лише обслуговувати натовпи родичів. Іноді траплялися нормальні люди, але частіше за все нахабні та грубі. Через них всі мої плани зривалися, адже мені треба було всіх зустрічати, водити по лікарях, допомагати з документами тощо. Це була моя пряма обов’язок.
І тут моє терпіння луснуло. Сталося це несподівано. Як тільки від мене поїхала мамина сестра, я почала наводити порядок, як зателефонувала її тітка і повідомила, що вже сіла в поїзд. Мовляв, ми на день-другий, поводиш нас по магазинах. Я збунтувалася і заявила, що лавочка прикрилася. Ще й батькам зателефонувала, щоб вони перестали направо і наліво роздавати мою адресу. Я попередила, що більше нікого не поселятиму у себе вдома. Ми можемо зустрітися на нейтральній території, я допоможу знайти нічліг, але вхід до мого дому для всіх закритий.
Мама почала тиснути на мене, як і бабуся. Вони обурювалися і намагалися переконати мене в тому, що в родині так не робиться. Хоча в чому моя вина? Зараз не радянські часи — готелів і хостелів море, на будь-який бюджет, тому переночувати є де.
Перші півроку я допомагала всім з розселенням і скидала контакти готелів, а потім зовсім обірвала зі всіма зв’язок. Чому? Бо замість вдячності чула чергові докори.
Тепер зі мною майже ніхто не спілкується. Мені ніхто не дзвонить і не запрошує на сімейні свята. Мама трохи відтанула, проте все одно нагадує про те, що я вчинила егоїстично. А от з бабусею ми так і не підтримуємо зв’язок — вона серйозно образилася.