Не несіть власні турботи в свою оселю

Сантехнік, якого я найняв для ремонту старого дачного будинку, завершив свій важкий перший робочий день. Втратив годину через пробиту шину, поламаний перфоратор та несправну вантажівку, яку він взяв у прокат.

Я запропонував підкинути його до оселі. Прибувши на місце, він запропонував мені зайти й повечеряти родиною. Щойно він ступив до вхідних дверей, він зробив паузу біля маленького деревця і легко доторкнувся до його гілок.

Коли відчинив двері, щось дивне сталося. Його обличчя засяяло посмішкою, і він ніжно обняв своїх дітей та поцілував дружину.

Пізніше, коли він повів мене до автомобіля, ми знову пройшли повз дерево, і я поцікавився про цю загадкову зміну в його настроях.

“Це моє дерево турбот,” – сказав він. “Я зрозумів, що проблем на роботі не вдасться уникнути, але вони не мають права входити в мій дім… Тому, кожного вечора, повертаючись додому, я вішаю свої проблеми на це дерево і прошу Бога, щоб Він поклав їх на себе. Рано вранці я знову беру їх із дерева назад.

Найцікавіше в цьому, – він посміхнувся, – що коли я забираю свої турботи зранку, їх завжди стає значно менше, ніж я залишав ввечері”.