Хлопчик і Час

Жив-був маленький Хлопчик. Він бігав, стрибав і радів життю. І завжди поруч з ним був його Час. Був він великий, пухкий, рум’яний – багато його було, одним словом. Часу вистачало на все і завжди: і пограти у футбол з хлопцями, і телевізор подивитись. І не було у Хлопчика проблем з Часом, а у Часу – з Хлопчиком.

Коли Хлопчик підріс, у нього з’явилися товариші і колеги, з’явилися так звані Справи. Кожна Справа потребувала трохи Часу. Хлопчик відрізав від Часу по шматочку: то машину відремонтувати, то з дівчиною прогулятись. А Час йшов за Хлопчиком і посміхався – є ще Час!

Друзі, знайомі, колеги приходили до Хлопчика із своїми проблемами та турботами. І кожна з їхніх справ потребувала його Часу. Не завжди хотілося Хлопчику витрачати свій Час, але йому допомагали інші люди. То сусід завітав ввечері в гості просто побалакати, то знайомий попросив у місто поїхати, бо йому нудно.

А тут ще й триголовий монстр ТЕТЕКО (телевізор, телефон, комп’ютер) щодня свою частку вимагає.

Іноді Хлопчик озирався на Час, який він сам різав, який кусками рвали інші люди, але нічого не говорив: тут соромно, тут страшно, тут незручно. Настала година, коли його Час пішов на смерть: не було більше Часу у Хлопчика!

Прийшов до нього син і сказав:

— Тато, підемо у зоопарк чи в кіно!

А він йому:

— Вибач, синочку, у мене немає часу!

Згодом зателефонував батько сину і запитав:

— Як ти там, чому не дзвониш?

— Вибач, батьку, у мене немає часу.