Я з тобою не розмовляю: що таке насильство МОВЧАННЯМ
Коли більшість з нас думає про вербальне насильство, ми уявляємо гучні крики та сварки, але насправді найбільш токсичним видом насильства є те, що не виражає своїх почуттів.
Коли моя мати зливалася або була незадоволена, вона поводилася так, наче я не існувала. У такі моменти я відчувала себе ніби невидимкою, привидом чи тінню. Коли я була маленькою – можливо, мені було шість або сім років – я відчувала біль всередині від її гнівного погляду, і я плакала, благаючи її сказати хоча б одне слово, але вона мовчала.
Звичайно, все своє дитинство я в страху ходила навшпиньки біля неї. Це як бути замкненим у покарання на горищі, але набагато тонше і не так очевидно. Років до сорока я не розуміла, що це такий вид насильства.
Ця жінка не самотня; діти, які виросли серед вербального та емоційного насильства часто вважають таку поведінку нормальною , помилково вважаючи, що так як у них відбувається і в усіх сім’ях.
Не дивно, що в суспільстві багато розбіжностей на те, що вважати насильством усередині сім’ї. І хоча більшість людей готові визнати проблемою фізичне насильство – дії, які залишають видимі синці чи переломи – тим не менш, багато хто не розуміє, де закінчується нездатність впоратися з власними емоціями (наприклад, із роздратуванням) та починається насильство над іншою людиною.
Однак, не важливо – чи є така поведінка свідомою спробою маніпулювати та контролювати іншого або людина виправдовується, говорячи, що «він(а) її спровокував(а)» — обидва ці варіанти є насильством .
На відміну від громадської думки, дослідження дуже чітко демонструють, що емоційне та вербальне насильство роблять із мозком дитини: вони у прямому розумінні змінюють його структуру.
Такі діти виростають у дорослих, які не довіряють своєму сприйняттю і мають серйозні труднощі впоратися зі своїми емоціями ; у них розвивається небезпечний стиль прихильності, які відокремлює їх від власних почуттів (уникає стиль) або робить їх дуже вразливими та чутливими до відмов (тривожний стиль). Оскільки в них є схильність вважати нормою вербальне насильство, вони можуть знаходити у відносинах із людиною, яка й виявляє до них це вербальне насильство.
Коли більшість з нас думають про вербальне насильство, ми уявляємо собі крики і крики , але правда в тому, що найтоксичніше насильство – тихе і безмовне ; перечитайте історію, з якої починається ця стаття і відзначте, що в даному випадку знаряддя насильства – це мовчанка .
Насильство мовчанням: що це таке та як воно руйнує.
Леа, 38 років, написала мені про свій перший шлюб:
Я ставала жалюгідною істотою, благала його сказати мені, що після цієї сварки він все ще любить мене, а він не відповідав. Я благала ще дужче, плакала, а він сидів на дивані з кам’яним обличчям. Тоді я починала перепрошувати, навіть якщо він почав сварку, а я не зробила нічого поганого.
Ось як я боялася, що він піде. Я не вважала його поведінку ні насильством, ні контролем, доки не пішла у свої 35 років на терапію. Адже я прожила так 12 років і не навіть не замислювалася, що щось не так.
Історія Леї не виняток, не одна вона роками вважає таку поведінку партнера нормальною. Насильство мовчанням легко раціоналізувати чи заперечувати : «він просто не хоче говорити», «вона просто намагається зібратися з думками», «він не хоче образити мене навмисне» або «може бути я і справді занадто чутлива, як вона й каже».
Діти засвоюють не тільки ті повідомлення, які отримують у процесі вербального насильства (наприклад, «навіщо я тебе тільки народила», «ти чудовисько», «від тебе одні неприємності» тощо), але також формують свої очікування від світу і розуміння того, як люди поводяться у відносинах з цього батьківського мовчання .
Серед насильства мовчанням можна виділити кілька типів: глуха стіна, ігнорування, демонстрація зневаги та відмова від емоційного контакту. У всіх них одна мета – виставити людину маргіналом, змусити її жахливо почуватися і посилити контроль.
Глуха стіна або закритися від потреб іншого.
Цій поведінці присвячено досить багато досліджень і в нього є навіть своя абревіатура DM/W (від англ. Demand/Withdraw), тому що вона визнана однією з найтоксичніших схем взаємин .
Стати глухою стіною – це кінець діалогу і це означає, що у людини, яка цей діалог ініціювала, опускаються руки.
Коли так чинить батько по відношенню до дитини, він або вона чітко демонструє цим, що думки і почуття дитини не мають жодної цінності і нікого не хвилюють : бо потреби дитини – це любов і підтримка батька, то дитина вивчить цей урок як якусь « правду» про себе.
Коли так робить один дорослий партнер з іншим, це просто демонстрація влади, яка повідомляє іншому: те, що ти хочеш, те, що ти думаєш, те, що ти відчуваєш – у наших відносинах не має жодного значення.
Ігнорування чи бойкот.
Робити вигляд, що ви не бачите і не чуєте когось особливо чутливим для дітей, особливо якщо це використовується як покарання. Маленька дитина може почуватися покинутою або викинутою з сім’ї, дитина старша може відчувати біль відкидання і в той же час глибокий гнів, ось як про це розповідає Елла:
Мій батько відразу переставав зі мною розмовляти, як тільки я його розчаровувала, що траплялося дуже часто . Приводом могли стати погані оцінки в школі, не дуже хороші спортивні результати та все що завгодно. Він завжди казав те саме: «Тобі треба зібратися. Ти надто чутлива, у цьому світі виживає найсильніший». Моя мати дотримувалась тих самих принципів.
Коли я була підлітком, я злилася на них обох, але водночас думала, що їхнє розчарування – моя вина. Я була єдиною дитиною і мені не було з ким порівнювати. Якщо говорити коротко, то до коледжу мені стало зовсім погано, але на щастя чудовий терапевт просто врятував мене.
Партнери також використовують бойкот для приниження та знецінення, а також для того, щоб налякати інший бік, «збити з ніг».
Це спосіб змусити іншого відчувати свою вразливість, відправити його в емоційне сибірське заслання, і робиться це для того, щоб зробити партнера податливішим і більш підконтрольним .
Зневага і глузування.
Сміятися над кимось, дражнити його за допомогою гримас або виражати огиду закочуванням очей теж може бути інструментом насильства, який знецінює та принижує, хоч у цьому й не беруть участь слова.
Ці жести, на жаль, легко можуть не визнаватися кривдником, який звинувачуватиме вас у зайвій чутливості («ой, які ми ніжні»), причіпках («вічно ти чіпляєшся до всього») або відсутності почуття гумору («ти що, жартів не розумієш »).
Не помиліться: це насильство. Щоб обізвати іншого дурнем і знецінити необов’язково потрібні слова.
Відмова від емоційного контакту
Це, мабуть, найтонша форма насильства, особливо коли йдеться про дитину: навмисна відмова давати підтримку, любов і турботу – тобто все те, що так необхідно дитині для її розвитку. Звичайно, дитина не розуміє чого саме її позбавляють, але відчуває, як самотність заповнює порожнечу в серці.
Але не набагато легше доводиться і дорослому партнеру, з яким поводяться подібним чином, тому що коли вам відмовляють в емоційних потребах – це змушує вас ще більше потребувати їх задоволення і іноді робить ще більш залежним від партнера.
Це контрінтуїтивно, але це правда. Відмова від емоційного контакту – це сильне знаряддя для тих, хто прагне влади та контролю.
Насильство – це насильство. Якщо хтось використовує слова або мовчання, щоб змусити вас почуватися нічого не вартим і безсилим, то ця людина здійснює насильство . Пам’ятайте про цю просту формулу.