Навіщо батьки вимагали онуків, якщо потім не допомагають

Думаю, батьків дорослих дітей у цій галузі можна розділити на такі категорії:

1) хочуть онуків, але “в глибині душі”, дітей особливо не дістають

2) з різним ступенем завзятості кажуть, що онуків треба взагалі/ще

3) онуків особливо не хочуть, хочуть спокійну старість та пожити для себе. Не соромляться сказати, що особливо не допомагатимуть.

З 1 і 3 все зрозуміло, це їхнє право. З 2 групою буває цікаво.

Є ті, у кого бажання няньчити онуків не розходиться зі справою. Такі справді допомагають молодим батькам як можуть, іноді навіть на шкоду собі.

А є ті,в кого розходиться. Вони можуть виїдати мозок чайною ложечкою на тему гострої недостатності онуків на тлі старості, що наближається. А при появі спадкоємців на світ – у найкращому разі приїжджати кілька разів на рік на свята з іграшкою.

Спостерігаючи такі ситуації в житті та в інтернеті я не раз запитувала себе – чому так відбувається? Чому до такого бажаного люди стають байдужими в один момент?

І тут мені трапляється один коментар, який буквально змусив мене подивитися на це з іншого боку.

Суть у тому, що в деяких людей “бажання онуків” – це логічне завершення батьківської програми. Сина/дочка виростили, у школі вивчили, освіту (вищу чи середньо-спеціальну) “дали”, переконалися, що доросла дитина сама себе забезпечити зможе – і останні галочки це “сім’я” та “діти”. Батьки впевнені, що без цього, їхнє дитя себе не реалізовувало і щасливо в їхній відсутності не було – “так треба”. Як у всіх нормальних людей. У онуках вони бачать останній, завершальний етап становлення дорослим свою дитину і себе як хорошого батька.

Тобто їм потрібні не онуки як люди, а онуки як та сама “остання галочка “.

Така ось “ідея-фікс” виходить. Виконати за всяку ціну, а далі хоч трава не рости.

Такі ідеї необов’язково пов’язані з дітьми, до речі. У батьків може бути така сама “ідея-фікс” в здобутті дитині вищої освіти, іноді саме в тій галузі, де вони сказали (здібності дитини та її власні схильності враховувати необов’язково). Або у закочуванні весілля у традиційному стилі – з викупом, натовпом далеких родичів, вульгарними конкурсами та сукнею “чим пишніше – тим красивіше”.

Чи працюватиме дитина за фахом, чи проживе щасливе сімейне життя після весілля – це вже справа десята. Головне, що “поставили галочку”.

Тільки якщо в освіті можна перевчитися, а в шлюбі розлучитися, то онука назад не засунеш.