Свекри нас обдурили. Не хочу засмучувати чоловіка, але почуття ненависті до його сім’ї лише зростає

Після весілля почали жити із чоловіком у квартирі його батьків. У ній жив ще його брат. Самі свекри живуть у своїй оселі. Через якийсь час вони різко порушили питання про здачу в оренду цієї квартири. Запропонували переїхати до них у хату. Будинок просторий та з великою територією навколо. Загалом місця всім би вистачило.

Я вперше заміжня, не хотілося псувати стосунки з родичами чоловіка своєю відмовою. Та й чоловік сприйняв це як зрозуміле, тому я погодилася, і ми почали переїжджати в будинок свекрух. А от брата чоловіка так і не переїхав. Мене це питання з кожним днем ​​хвилювало дедалі більше, але такі питання обговорювати в колі їхньої сім’ї вголос не прийнято.

Виявилось, що жити з батьками чоловіка дуже некомфортно. Свекруха завжди знаходиться вдома, просто не ходить навіть у магазин. Свекор із катастрофічним ухилом у патріархат: глава сім’ї у всіх сенсах, постійно робить зауваження чоловікові у грубій формі при мені. Для мене це все було трохи дико. Я до таких крайнощів у сімейних стосунках не звикла.

Якось я все ж таки вирішила обговорити питання проживання з братом чоловіка. Запитала в нього, як же так вийшло, що ми переїхали до будинку до їхніх батьків, а він залишився у квартирі? Він відповів, що тато дав згоду на те, щоб він залишився там жити. Переїзд до батьків ніколи до його планів не входив. Виходить, що нас просто обдурили. Був скандал.

Чоловік у всій цій ситуації тихіше за воду, нижче трави. Його нічого не бентежило з перерахованого вище. Намагалася з ним розібратися, але зрозуміла, що з батьком щось обговорювати і висловлювати своє невдоволення бояться всі.

Я вважаю це якимось жахливим ставленням до нас з боку його батьків. Обманом виселили з квартири, незрозуміло, в чому причина і чия ініціатива. Я людина волелюбна, ледве стримувалася заради чоловіка, щоб зберегти спільне проживання з цими людьми.

Потім я завагітніла, гормони посилили ситуацію, і перебувати там я більше не змогла. Ми з чоловіком переїхали до квартири моїх батьків, яка багато років здавалася. Там народився у нас син. Свекри до нас не приїжджають взагалі, хоча живуть лише в годині їзди, вони чекають на нас постійно до себе в гості. Але мене особливо «вбиває» те, що чоловік заїжджає до них сам, коли захоче. Мене ображає, що він з такою легкістю їздить без нас, ніби сім’ї в нього немає. Хоча, якщо чесно, бажанням сама не горю.

Синові 4 місяці. За цей час ми їздили до них один раз, і одного разу свекруха приїжджала до нас. На цьому все. Зараз якраз намічається день народження у чоловіка, і я просто не хочу туди їхати святкувати і не можу себе пересилити. Мало того, що вони з квартирою шахраювали, але й зараз із онуком допомогти не прагнуть. Ставлення до них у мене відповідне їхнім вчинкам.

Я не можу спокійно виносити їхню присутність. Але бачу, що чоловік розривається між нами у цій ситуації. Не поїхати з ним зовсім якось некрасиво. Не хочу своїм ставленням ображати чоловіка, але при цьому почуття ненависті в мене до його сім’ї зростає. Нічого не можу з собою зробити. Як перебороти це почуття і чи варто?