“Я погана дочка”. Вирішила відправити матір до будинку для людей похилого віку, мене не хочуть зрозуміти

«Виявилася я в дуже неприємній ситуації. Я не хочу доглядати свою хвору матір, і в мене на це є особисті причини. Я не готова кожному родичу пояснювати, чому я планую відвезти матір до будинку для людей похилого віку. Зараз я відчуваю серйозний пресинг з боку всіх родичів (близьких та далеких).

Мені зараз 40 років, моїй мамі 80 років. Народила вона мене (за тими мірками) пізно, і, на жаль, я не була бажаною дитиною. З першим чоловіком мама розлучилася ще у 25 років. Моїй старшій сестрі зараз 56, вона живе в іншому місті і ні з ким із нас не спілкується.

Після розлучення з першим чоловіком, мама пустилася на всі тяжкі. Вона випивала, гуляла допізна, приводила додому чоловіків (старша сестра була сама собі). У народі таких матерів називають «зозулями». Сусіди часто забирали мою сестру до себе додому, поки мама перебувала у нетверезому стані.

У 40 років мама дізналася, що вагітна, але термін вже був більше 12 тижнів, тож на аборт її ніхто не брав. За розповідями моєї матері, до мого народження вона позбавлялася дітей 5 або 7 разів (вона точно не пам’ятає). Мама взагалі не планувала мене народжувати, тому випробувала різні народні методи для переривання вагітності. Звідки я все це знаю? Так вона сама мені у фарбах про це розповідала. У кожній сварці мати повторювала: « Не дарма я тебе хотіла позбутися».

Я виявилася живучою дитиною, і в результаті з’явилася на світ у сім’ї, де на мене ніхто не чекав. До речі, хто є моїм батьком, я досі не знаю, чи на момент мого зачаття мама зустрічалася з різними чоловіками. Здебільшого моїм вихованням займалася сестра (їй на момент мого народження було 16 років).

Скільки себе пам’ятаю, у будинку завжди були веселощі, п’янки, бійки, крики. Я намагалася більше гуляти вулицею, додому приходила вже пізно. Пам’ятаю, як одного разу черговий мамин гість намагався приставати до мене (мені було років 10). Я вирвалася і втекла у двір, до 5-ї ранку сиділа на вулиці (благо, що було літо). Я, до речі, про це розповіла матері, вона більше конкретного цього чоловіка до будинку не приводила.

Коли сестрі виповнилося 25 років, вона поїхала до іншого міста, подалі від матері. Не можу сказати, що з сестрою ми мали теплі стосунки. Так, вона мене доглядала, допомагала мені, захищала мене, але мені здається, що вона мене ненавиділа насправді. Адже замість того, щоб жити своїм особистим життям, сестра приділяла час мені, певною мірою заміняла мені матір: водила в садок, готувала сніданки та вечері, прала мої речі, допомагала мені з уроками.

Я сестрі дуже вдячна, і приймаю її рішення не спілкуватися не лише з матір’ю, а й зі мною.

У підлітковому віці я відчула в собі силу і почала виражати невдоволення. Материнської уваги, ласки та турботи я майже не бачила. Любові до матері у мене просто не було.

З 15 років я багато часу проводила у друзів, у мене з’явився хлопець та серйозні стосунки. З матір’ю перетиналися у квартирі як сусіди з комуналки.

Загалом було багато різних ситуацій: вона мене ображала, кидалася на мене у нетверезому стані, виганяла з дому.

Я тоді твердо вирішила, що після 9 класу піду вчитися та переїду до гуртожитку. Мати зраділа такому рішенню.

Я навчалася та підробляла одночасно. Наше спілкування з матір’ю зійшло на «ні». До моїх 40 років ми з нею практично не спілкувалися. Вона не вітала мене з днем ​​народження, вона не цікавилася мною, і я не мала такого бажання.

Мені 40 років, чоловіка немає, дітей також немає. Був шлюб, який тривав кілька років, але у результаті я подала на розлучення. Зараз зустрічаюся із чоловіком, але заміж не хочу.

Три місяці тому у матері трапився інсульт, родичі забрали її до лікарні, зателефонували мені. Чесно, жодних емоцій у мене її хвороба не спричинила. Я не поїхала до неї до лікарні, просто перевела родичам гроші, щоби купили все необхідне.

Після виписки матір привезли до мене – я ж дочка, найближча і рідна людина (як мені тітка сказала).

Вони, мабуть, думали, що я розтану і розплачусь, коли побачу свою хвору матір. Але ні, надто свіжі в моїй голові спогади з дитинства.

Я тоді відразу сказала, що збиратиму документи в будинок для людей похилого віку, я не хочу жити з матір’ю, я не хочу її доглядати. Може це звучить жорстко і жорстоко, але колись – то я була беззахисною дитиною, яку кидали. Мати своїх обов’язків не виконувала, і скинула мене на старшу сестру. А я тепер повинна з нею няньчитися? Ні, я на таке не підписувалася.

Матері я сказала про своє рішення, вона просто промовчала (каже зараз погано, але на 3 літери мене голосно та чітко посилає).

Нині родичі чинять на мене тиск. Тітка дзвонить щодня і благає, щоб я не здавала матір у будинок для людей похилого віку. Ще вона сказала мені, що за таке мене покарає Бог, і я ніколи не матиму дітей. Я їй запропонувала забрати мою матір до себе, але вона відмовилася (квартира маленька, немає місця).

Ще одна далека родичка моєї мами зателефонувала та влаштувала скандал по телефону. Вона сказала мені, що я погана дочка, і не дарма мати хотіла мене позбутися під час вагітності.

Вони намагаються зробити мене винною, хочуть, щоб я цю провину відчула. Але я свого рішення не поміняю.

Матеріально допомагатиму матері, але виявляти до неї ласку і любов я не можу, тому що таких почуттів у мене до неї немає.

Чому я повинна любити людину, яка мене ніколи не любила?

Зараз нехай вона пожинає ті плоди, які сама колись виростила.

Думаю, що треба заблокувати всіх родичів та не спілкуватися з ними. Найцікавіше. Що старшій сестрі ніхто претензії не пред’являє, ніби її і немає взагалі на цьому світі.

PS Щоб стати матір’ю, недостатньо народити дитину. Його треба ще виховати і подарувати йому кохання».