Я хотіла пробачити матір за те, що зі мною було в юності, але вона мені знову капостить
Коли я ще була підлітком, старша сестра народила нам з мамою сина. Народила і пішла далі жити, вчитися та заводити стосунки. У неї була домовленість з мамою, а мене, природно, ні про що не питали і до відома не повідомляли. З появою племінника мої оцінки сильно погіршилися, з’явився у житті моральний тиск та приниження.
У мами тоді теж було погано. Вітчим пішов через дитину. Сестра була далеко, я ж поряд, от і стала козлом відпущення. Я зараз її ненавиджу усією душею за те, що було у моєму дитячому житті. До 17 років був цілий букет розладів. Не оминули мене стороною анорексія з нервовою булімією, важила не більше 40 кілограмів. Це помічали всі: сусіди, класний керівник, шкільний психолог, та не моя мама.
Їй здавалося, що спеціально їй зіпсувати життя хочу. Погрожувала, що якщо я ще раз щось придумаю, то просто так це не залишить. Приходили із соціальної служби, але на вигляд усе було гаразд: квартира чиста, їжа приготовлена. Іронічно, що їжу готувала я, як і прибирала. Треба було піти, втекти, але тоді в мене не вистачило духу. Після школи бігла за дитиною до саду, або до бабусі забирати дитину, годувала, стежила за нею. Мама ж працювала.
Не уявляю, що було б далі, але сталася, нарешті, позитивна подія – прабабуся заповідала мені з племінником навпіл квартиру. Це була двокімнатна панельна квартира 48 кв.м. Погано так говорити, адже людина померла, але це найкраще, що траплялося в моєму житті. Причому несподівано. Бабуся теж отримала там частку, її мама змусила подати на спадок через інвалідність.
Я туди переїхала відразу ж, бо був сильний тиск у мій бік, мати казала, що я маю відмовитися від своєї частки на користь бабусі. На той момент мені було 19 років. Зараз мені 27 років, і я невдаха. Немає ні освіти, ні нормальної роботи. Працюю з дому, отримую трохи більше 10 тисяч, і це у столиці.
Живу так і зовсім на мізер, збираю на студію. І як виявилося, коплю не дарма: племінник теж хоче жити тут, мама моя його налаштувала. Кілька днів поспіль приходять з фарбою, нібито кімнату треба пофарбувати, хоча в квартирі чисто, і косметичний ремонт був всього 2 роки тому. Стіл притягли, розпочали роботи. Фарбують і потім коридором ходять, а мені доводиться фарбу відмивати на підлозі. Ламінат шкода.
Найближчим часом збираюся до юриста, хочу дізнатися, чи має право неповнолітній проживати у квартирі. Хоча, якщо вони так енергійно взялися за справу, то швидше за все вже знають, що племінник перебувати тут може, або мати з ним доведеться жити, бо вона опікун. Вони й раніше часто приходили, обурювалися, що я ключі не даю, погрожували замки розкрити, бо племінник після школи хоче відпочити саме в мене.
І реально приходив, сидів кілька годин. Були сварки у нас щодо продуктів, я казала, щоби не чіпали. А зараз вирішили зовсім переїхати. Хочу продати свою частину, але там у результаті трохи вийде. Навіть із моїми накопиченнями лише половина суми на студію виходить. Іпотеку не потягну.
Все, що сталося в житті зі мною з дитинства, залишило рану, що не гоїться, назавжди. Хотіла пробачити та відпустити ситуацію, коли подорослішала. Навіть жалкувала мати десь, виправдовувала тим, що їй теж не просто було. Забувала, що вона старшу сестру завжди більше любила. Хотіла будувати своє життя без образ та негативу. Але вона знову вривається, намагається мені нашкодити, ніби хоче зробити моє життя нестерпним. Я не розумію, чому це мати робить. Навіщо?