Після розлучення повернулася до батьківського дому та «заплатила» за це дорогу ціну (повчальна історія з життя однієї з моїх колег)

Батьківська хата – початок всього. Але рано чи пізно треба звідти вибиратися і не дай боже вам знову опинитися в одному будинку з батьками – такий висновок я зробила з історії однієї моєї колеги. Ну, принаймні якщо це саме ви приїжджаєте до будинку батьків, а не запрошуєте їх жити у своєму житлі.

На мій погляд, ця історія наочно показує, наскільки важливо зважувати всі «за» і «проти», перш ніж приймати будь-які рішення.

Моя колега, назвемо її Катя, була одружена шість років. Весь цей час вона жила із чоловіком в іншому місті. Вони обоє працювали, але жили в хаті чоловіка. Після довгих роздумів та серйозних розбіжностей пара вирішила розійтися. Катя повернулася до батьківського будинку, де, крім батьків, залишалася жити її молодша сестра, яка навчалася в інституті.

На перший погляд це здавалося єдиним правильним рішенням. Вона могла спочатку зітхнути вільно, доки знайде роботу і облаштує своє життя заново. До того ж, вона була рада бачити свою сім’ю, яку відвідувала досить рідко.

Але все не так просто, як здавалося. Катя була змушена ділити кімнату зі своєю молодшою ​​сестрою та жити за дуже обмежених умов. Незважаючи на те, що в сім’ї всі були близькі один до одного, Катя відразу відчула, що ніби впадає в залежність від батьків.

Щодня її дратувало те, що вона мала просити дозвіл у батьків на багато речей, які раніше були само собою зрозумілим. Та й з пошуком роботи були проблеми, що тільки додавало стресу до її життя.

Ситуація стала ще гіршою, коли Катя почала відчувати, що її батьки починають ставитися до неї не так, як раніше. Їхнє терпіння до неї зменшувалося з кожним днем, і Катя відчула, що вони вже не раді бачити її вдома. Та й молодша сестра була не в захваті від того, що не може жити у комфорті у вільній кімнаті.

Але найжахливішим було те, що Катя не знайшла жодної підтримки у родині. Їй було й так погано після розлучення, життя йшло навперейми, А мати ще підливала олію у вогонь. Корила Катю за те, що вона зруйнувала сім’ю. Що в її віці давно настав час заводити дітей, а вона вирішує з чоловіком розлучитися. І це відбувалося щодня.

Батько, навпаки, особливо нічого не говорив, але, як відомо, у будинку головна зазвичай господиня. Тому Катя не могла ні нормально помити посуд, ні нормально прибрати, бо мама весь час коментувала, що вона робить щось не так.

Та й постійно з боку сипалися коментарі, що Катя ніяк не може знайти роботу, хоча вона чесно намагалася це зробити, але в них у місті це було складніше, ніж там, де вона жила.

Зрештою Катя вирішила, що не може жити в таких умовах, і почала шукати нову роботу в іншому місті. Там, де раніше мешкала. Вона вирішила пожити у подруги і, на її подив, та до неї поставилася набагато лояльніше, ніж власні родичі.

Звичайно, теж було не дуже комфортно, але стресу поменшало. Катя знайшла роботу, так вона і стала моєю колегою. І ще довго після цієї ситуації вона не мала бажання спілкуватися з батьками.

Зараз вона поступово відновлює стосунки, у неї з’явився новий чоловік, з яким у неї принаймні поки що все добре.

Не дарма ми переїжджаємо від батьків. Все-таки якщо ми на пташиних правах у чиємусь будинку, то завжди почуватимемося не на своєму місці. Навіть якщо це наші родичі. А може, й тим більше.

А як ви вважаєте, чи можна в якийсь момент життя повернутися до батьківського дому? Діліться своєю думкою у коментарях!