Мене дратує, що вона бере на наші побачення своїх дітей
У моєї “дівчини” двоє дітей. Почали зустрічатися три місяці тому. Спочатку з’являлася одна, потім довга перерва. Поцікавився, чому ми припинили зустрічі. Вона відповіла, що залишити дітей банально нема з ким. Наш післяробочий час для зустрічей якраз припадає на їхнє післянавчальне.
Почала брати на побачення дітлахів. Я не заперечував, адже ми гуляли та в кафе сиділи здебільшого. У нас букетно-цукерковий період не переростав у бажання зблизитися. Вона все ще сумнівалася, якось м’ялася, була невпевнена в мені. Я це розумів. Раніше мені також зустрічалися жінки консервативного складу. Зрозумів, що до весілля ніяких надлишків мені не бачити, але цей факт мене не особливо турбував. Головне, щоб вона придивилася до мене, а я до неї уважніше, і потім у нас все було гладко. З роками і я став більш замкнутим, обачним, обережним.
Не можу тільки ніяк упокоритися з тим, що на побаченнях присутні її діти. Я, звичайно, розумію, що нам далі разом жити, можливо…
Днями зрозумів, що мене ця “схема” просто вибішує.
Є у мене приятель, з яким ми часто обговорюємо любовні проблеми, дівчат, ділимося враженнями від них. Він не одружений. Тільки придивляється, а я розлучений. Але різниця у сімейному статусі не заважає нам спілкуватися та чудово розуміти один одного.
Вася почув про незвичайний спосіб побачень і навіть спочатку не знав, як відреагувати. Усміхнувся, звісно. Потім уточнив: “Так ти не хочеш з нею продовжувати? Виводить вона тебе? Ну, тоді віддай її мені! Мене влаштовує все. Як вона хоче зустрічатися, так нехай і буде!”
Я обімлів спочатку, потім похвалив його за креативність, а в душі засумнівався… Він бачив лише її фото, але вже майже готовий одружитися. Можливо вона паралельно і з ним роман крутить. Інакше з чого б це раптом йому знадобилася невідома тітка?
Трохи шкода було, але поступився нею Василю. Сам зайняв відсторонену позицію спостерігача. Цікаво було, як воно складеться. Але я був здивований, коли вона відмовилася від будь-яких стосунків із ним. Чому? Я пояснив їй, що він цілком пристойний чоловік, а я так дбаю про неї – передаю “в хороші руки”.
В очах її після цієї фрази побачив почервоніння, мабуть, розплакатися надумала. Але втрималася, сильною виявилася. Боже, невже вона в мене закохалася?
В принципі я не проти. Але ось справді вибиває її прагнення приділяти увагу дітям на побаченнях, коли його маю отримувати виключно я. Ще й платить за них не завжди. Я ж як джентельмен перший пропоную сплатити тістечка або квиток на атракціон, вона дозволяє. Я плачу, але в душі лишається неприємний осад… Шкода мені цих грошей і все!