Чоловік нічого не хоче робити. Просто патологічно лінивий

Spread the love

У шлюбі із чоловіком 7 років. Живемо із моїми батьками. У нас є приватний будинок з ділянкою. Мої батьки допомагають нам у всьому. У фінансовому плані дуже сильно: не лише грошима, а й оплатою комуналки. Ми раніше давали гроші, але вони не брали. Також і з продуктами – здебільшого купують усе вони.

Живемо на халяву. Від нас вони хочуть лише допомоги по дому та ділянці. Я розумію, що повинна їм бути вдячна за їхнє добре ставлення до нас, але чоловік цього розуміти не хоче. Чоловік ні з якими інструментами не товаришує, тому я можу його попросити часом зробити щось легке, наприклад пропилососити, а іноді й помити посуд. Навесні, коли приходять теплі дні, прошу підстригти газон, а взимку – прибрати сніг з доріжок.

Але навіть це він відмовляється робити. Мені соромно перед батьками, іду все робити сама. При цьому він бачить, як я корчуся з газонокосаркою або важкою лопатою, але все одно не йде допомагати. Я зараз не працюю. Ми живемо в селі, з роботою туго, і мені подвійно соромно перед батьками, що сиджу вдома. Тому щодня роблю якісь справи по дому. Коли у чоловіка вихідний, прошу його зайнятися чимось корисним теж, але завжди є відмовки: то дзвінки по роботі, тобто дуже хоче, то нога болить.

Коли відмовки в нього закінчуються, то він прямо каже мені, що йому начхати на мій газон. Батьки нічого не кажуть йому, а вск висловлюють мені. А я не знаю, що робити. Розумію, що якщо передам йому все це, то потім скандал буде на 3 дні. Він вважає, що працює – це його внесок. А тут не його домівка, він батрачити на моїх батьків не зобов’язаний.

Казала йому, що тоді варто переїхати у орендовану квартиру і жити самостійно. Тоді нікому нічого не будемо винні. У відповідь чую знову відмовки. Наприкінці розмови завжди стає очевидним, що головне – вічна проблема в грошах. Коли я працювала, то витрачала здебільшого на їжу.

Чоловік постійно вимовляв, що я все на жерву витрачаю, яку він сам їв із задоволенням. Виходить, що людина живе лише для себе, її хвилюють лише свої інтереси. Чоловіка люблю, але водночас розумію, що продовжуватися постійно це не може. А вибирати між батьками та чоловіком просто неможливо.

Якщо ми сваримося, коли він відмовляється допомагати, то я залишаюся у своєму будинку, а він їде до свого, де живуть батько та його нова жінка, які нас там не чекають на відміну від моїх батьків. Тільки за гостинність мають бути їм вдячні.

Я не знаю, які аргументи використовувати, не знаю, як його підняти з дивана. Я маю великі проблеми зі здоров’ям, але він про це не думає взагалі. Постійно погрожує, що поїде до себе, якщо його діставатиму своїми проханнями. Його будинок знаходиться в іншому селі, якщо він поїде туди, і ми житимемо окремо, це вже не шлюб. Він, звичайно, і зараз мало схожий на нього, але в цьому випадку це буде кінець.

Я чоловіка люблю, є й плюси у нього, інакше я не вийшла б за нього заміж. Але те, що він не хоче допомагати батькам і не шкодує мене – це, звичайно, величезний мінус. Що мені робити? Як можна змінити таке ставлення та поведінку? Дуже хочу повернути наші добрі сімейні стосунки. Мріяла дітей від нього народжувати.