Іпотеку на нашу квартиру довелося оформляти на свекра – тепер він вважає її своєю
Знаю, що юридично мені себе не убезпечити, але зараз задумалася, як краще вибудувати свою лінію поведінки, щоби не залишитися ні з чим. Отже, у мене є своє дошлюбне житло у своєму місті, мешкає там мій дідусь. Щоб його не обмежувати, та й чоловікові, щоб було зручніше з роботою, ми вирішили купити квартиру в його місті. Але, на жаль, нам іпотеку не дали. Тому її взяв він свекр.
Платили ми її справно рік, я в декреті, тож на це йшли кошти чоловіка. Але зараз я маю вийти на роботу. Отже, частина моїх грошей йтиме на погашення боргу. Все було нормально, була домовленість, що потім вони переписують квартиру на чоловіка, а ми за рахунок допомоги на дитину чи кредиту розширимось.
Але тепер почали з’являтися такі фрази: “Продамо одну ділянку землі, погасимо вам іпотеку. Може, потім захочемо у квартиру переїхати”. Я їм сказала, що сплатимо все самі і в нас плани на цю житлову площу, хай краще машину замінять, давно хотіли. Начебто погодилися.
І знову протягом місяця: “На старості в квартиру хочемо, а ви в будинок наш”. Будинок хороший, але я не хочу. Виходить, я вкладаю гроші, а вони вже вирішують, як і що вони робитимуть із нерухомістю. І за будь-якого їхнього розкладу я не при справах.
Родичка та подруга за сумісництвом порадила мені виводити якнайбільше грошей. Ну, тобто не вкладати особливо в цю іпотеку. Наприклад, взяти машину на маму, зробити ремонт у своїй квартирі. Поки ми з чоловіком разом, збитків не має, на машині їздить. Квартиру для сина ремонтуємо. А у разі розлучення, я не втрачу все.
Але все одно – від того ж ремонту не втечеш, я все одно вкладатимуся. Не знаю, як повестися? Як розставити крапки над і? Не хочу, щоб після виплати вони заїхали з речами і мене попросили на вихід. Чоловік згоден зі мною, але він у цих питаннях не розуміється і не вникає. І ще психує, що я про можливе розлучення думаю.
Я дуже люблю чоловіка, але має один грішок. Якщо це повториться, розлучення буде однозначним, незважаючи на всю мою любов і повагу до нього. Тому я й припускаю думки про розлучення.