Син ухвалив рішення, яке змінило все його життя. Минуло два роки, але я не можу змиритися

Мені 65 років, чоловікові – 70. У нас троє дітей. Старший син одружився. Невістка нам подобається, вважаємо, що за їхню родину можемо бути спокійними. Працює у столиці, будують із дружиною плани на майбутнє. Молодша дочка минулого року закінчила ВНЗ, надихнута новим дорослим життям. Під час навчання підробляла, зараз працює. Планує від нас з’їжджати на орендовану квартиру. Є хлопець, начебто перспективний хлопець із доброї родини.

Найдивніша наша дитина – середній син. Нині йому 30 років. Ще у шкільному віці він мріяв навчатися у столиці. У результаті вступив до університету на спеціаліст, відучився 6 років, але за спеціальністю так і не став працювати. Я тоді подумала, що нічого страшного, буває, в молодості ще не всі точно знають, чим хотіли б займатися в житті. Важливо було те, що здобув вищу освіту.

Після 3-го курсу повністю забезпечував себе сам. Казав, що підробляє. Ми з татом були дуже раді. Я завжди якось за нього більше переживала, аніж за інших дітей. Напевно, тому що вагітність була дуже важка, складні пологи. І потім частенько хворів. Мені здавалося, що треба йому приділяти трохи більше уваги, доглядати його.

Незабаром, вже після його закінчення ВНЗ, розкрилася правда, що мій середній син уже давно танцює в нічних клубах і супроводжує старших жінок. Коли дізналася про це, була шокована. Просто неможливо було повірити, що такий розумний та серйозний хлопець почав займатися такими речами. Зазвичай такого виду заробітку змушені вдаватися люди, які поставлені з дитинства у важкі життєві ситуації. У нас була повноцінна сім’я, любов, турбота. Фінансово все теж було більш-менш стабільним. І тут таке.

Зі мною довго не розмовляв, коли все це розкрилося. Виявилось, що у нього в стрлиці дві квартири, машина. Видно, що з фінансами все було добре. Заробляючи дуже пристойні гроші. Він практично припинив із сім’єю спілкуватися (тільки за потребою), хоча його ніхто не засуджував уголос. Так, я переживала, але, звичайно, ніяких гідот і непристойностей йому не казала. Чоловік у мене взагалі дуже добра людина. Завжди потурав дітям у їхніх бажаннях.

Кілька років тому син несподівано приїхав до нас. Виявилося, що він продав квартири та машину. Половину грошей залишив нам із батьком (допомога на пенсії), а іншу частину віддав на благодійність (до фонду). Сказав, що жив неправильно і грішно, що робив погані вчинки у своєму житті і просить у мене прощення. Вирішив, що єдиний крок – це спокутування перед Богом. І ось уже 2 роки він живе у монастирі. Пішов у ченці.

Не знаю, що трапилося в його житті, коли він прийняв таке невластиве для молодого чоловіка рішення. Ми багато разів приїжджали до монастиря, але він відмовляється повертатись до нормального життя. Сказав, що знайшов себе і знайшов своє місце.

Минуло вже 2 роки, але я не можу з цим упокоритися. Весь час розміркову, що ж у вихованні могло так вплинути на всі ці крайнощі у його життя. Він міг би знайти адекватну роботу, як і всі нормальні люди. А він спочатку пішов одним грязним шляхом, а тепер ось іншим – смиренним. Я розумію, чи можна стати ченцем, але чи треба це робити в 30 років? Чи є шанс, що повернеться до мирської життя? Чи треба змиритись?