Сестра вічно забирає мої речі з дому батьків і не тільки

Spread the love

Нас у сім’ї дві сестрички. Таня вже 10 років як вийшла заміж та народила дітей. Саме тому батьки шкодують її, дозволяючи трохи більше ніж мені. Вона часто буває у скрутному матеріальному становищі, вічно старі речі доношує, харчуються аби як. І це незважаючи на працюючого чоловіка, правда роботя у нього не дуже.

Я не була одружена жодного разу. Вирішили з одним хлопцем пожити перед шлюбом, перевірити, чи підходимо ми один одному. До весілля не дійшло: розбіглися після 1 року спільного життя. З того часу я вже 5 років абсолютно одна. Залишається лише присвячувати себе заробіткам, що й роблю. Віддача є. Мої прибутки набагато перевищують сестринські.

Купую багато нового одягу, прикраси. Далі мої апетити зросли, і я почала збирати на квартиру. Ще трохи залишилося і куплю без іпотеки. Життя можна назвати казкою, якщо опустити відсутність нареченого і… шалене нахабство моєї сестри.

Не маючи власного житла, поки залишаю більшу частину «майна» на території батьків. Вони жалісливі, співчувають першій дочці своїй і пропонують взяти і забрати назовсім усе, що вона забажає з мого одягу, взуття, біжутерії. На мої широко розплющені потім очі відповідають: Ну що тобі не вистачає? Ми готові докупити! Ясно, що мені доводиться відчувати якийсь сором при таких словах, бо:

1. У мене і так перебір будь-якого добра.

2. Батьки старі та хворі, як із них покупок вимагати.

3. Не можу чітко сформулювати переконливу претензію.

Щоразу вони мені пояснюють, що з мене не вбуде, якщо рідна сестра раз на півроку потягне валізу моїх кофтинок і штанців, які й так висять неношені вже 2 роки, і ще 5 років там провисають, покрившись зрештою пліснявою. А Танюші дітей годувати треба, їй зараз непросто, вона благородну соціальну роль виконує…

Так воно так, але це порушення особистих кордонів!

При пред’явленні претензій вони стають в опозицію та пропонують поставити себе на її місце. Кажуть, що невідомо, як ще у мене з особистим життям та дітьми складеться. Який чоловік ще трапиться – складно передбачити, але, можливо, мені ще за булкою хліба до рідної сестрички повзати доведеться. Вони наголошують на тому, що я ще не бачила життя і не розумію, що все може перевернутися вгору дном, рівень багатства та бідності зрівнятися чи змінитись у протилежний бік. Це вони так виховують мене, щоб не зазнавалася від гарного життя.

Нещодавно сестричка стала заходити до нас у гості вже не раз на півроку, а прямо щотижня. На речі особливо не зазіхає, але переключилася на їжу.

Як правило, ми зустрічаємо її дружним сімейним гулянням. Довго їмо страви, розпиваємо напої, розмовляємо і так насолоджуємося буттям разом. Далі настав час розходитись. І що вона робить? Таня просить загорнути їй або запакувати залишки страв, щоб дітям та чоловікові принести спробувати. Начебто вони настільки вишукані, що гріх не пригостити ними улюблених членів сім’ї. З ними приходить рідко: чоловік на роботі, діти на навчанні, графік вільного часу не збігається.

Ну, на мою думку, вона просто соромиться зізнатися, що їхня родина скоро бомжувати пуститься. Навіть не знаю, що сказати і як це… хм… розуміти.

Запитала про це у свого психолога. Вона сказала, що потрібно якомога скоріше дізнатися, що насправді там відбувається. Якщо потрібна допомога, особливо психологічного характеру, надати. Не засуджувати, не дорікати чи соромити, а мило і душевно обговорити проблему, якщо вона виявиться.