Син моєї сусідки та мій чоловік на одне обличчя
Плутаюся в сумнівах, від кого народилася дитина моєї сусідки на два поверхи нижче. Він схожий на мого Колю, як дві краплі води. Вона самотня жінка, розлучена. Розлучилася за рік десь після пологів. Чесно, точно не знаю, просто з того часу її чоловік більше не з’являвся в нашому дворі і взагалі десь поблизу.
Ви розумієте, як безглуздо виглядатиме, якщо я спрямую свої стопи до її квартири, постукаю, напрошуся в гості, а потім приголомшу питанням: «А ваш хлопчик не від мого чоловіка випадково?» Боюся, що проллє на мене кухоль гарячої кави.
Думала зателефонувати, але не змогла випитати у знайомих номер телефону. За їхніми словами, вона їх часто змінювала, а якийсь останній ніхто не знав.
Найкращим варіантом був лист, кинутий у її ящик. Прямо по-старомодному так, але й дистанційно. Так і зробила, але не повідомила, хто саме цікавиться – просто залишила телефон із проханням зателефонувати (дзвінок безкоштовний).
Через місяць ніхто з цього питання не дзвонив, не було навіть невідомих номерів з співрозмовником, який мовчав у слухавку. Відчуття, що вона порвала послання чи просто викинула одразу.
Сходила на консультацію до психолога за порадою, як розворушити цю жінку на відверту розмову. Психолог сказала, що, можливо, у ймовірної колишньої коханки мого чоловіка виникає захисна реакція уникнення чи витіснення. Це коли неприйнятна для стабільного стану психіки подія завзято відсувається, щоб не поранило особисте «Я».
Вона могла виявити листа, але відкинути думку про те, що доведеться порозумітися з дружиною коханого. Та й розмовляти про це її ніхто не змусить.
Мені не дає спокою міжособистісний конфлікт, який явно назрів.
Адже якщо мої припущення вірні, то кину чоловіка просто відразу ж. У мене є така можливість, тоді скористатися нею потрібно. Я молода і вродлива, а це означає, що є шанси на успішний пошук вірного супутника життя.
Так, дізнавшись про реальність зради, я поплачу, постраждаю, але точно знатиму, що продовжувати наші відносини далі не має сенсу і вживу заходів – подам на розлучення.
Мій чоловік перестав подобатися мені не тільки через ймовірну зраду, але й тому, що характер у нього поганий. Якщо не в настрої, то намагається дрібними причіпками зіпсувати його всім навколишнім, у тому числі мені. Ну а за відсутності поваги до мене та бажання догодити, я тим більше не збираюся зберігати це «добро» у ролі чоловіка.
Покликала його і спитала прямо: «А ну давай, душенько, розповідай, чи не від тебе дитина у тієї тітки…?» «Ні! З чого ти взяла? Ось чіпляєшся і не подумаєш, що сильно мене ображаєш! Напевно, тому твій колишній тебе і покинув!»
Що візьмеш із такого «виправдальника»? Він постійно повільно, але вірно щоразу надкушує мені мозок. Простіше просто розлучитися. А може, це депресія? Адже повний песимізм буває обумовлений не так зовнішніми несприятливими обставинами, як сприйняттям реальності в похмурих тонах.
Невже я вийшла б заміж за індивіда, який постійно нив від невдоволення? Ні! Значить, щось у ньому мене привабило. Запитання тільки, що? Може, він підмішував якісь субстанції в їжу на побаченнях, здатних викликати стан радісної ейфорії?