Хочу піти від чоловіка, але мені його шкода
Мені 28, чоловікові трохи більше. Ми разом 2 роки, один із яких у шлюбі. Дітей немає. Побралися спонтанно – просто так вирішили. Кохаємо один одного, але скажу точно: він мене більше, ніж я його. Я постійно у поганому настрої, не знаю, чим зайнятися, щоб було на радість. Від цього я часто незадоволена життям – я це розумію.
Він звичайний сільський хлопець, роботящий, не п’є, дбайливий, часом нервовий, але з ким не буває. Оремо як коні на заробітках, але грошей ніколи немає. То на одне потрібне, то на інше. Я мрію трохи поїздити Європою, він радіє, бо до мене взагалі ніде не був. Для нього щастя – це мати роботу та машину.
Але головна проблема в тому, що він є реально нерозумним. Він гадки не має, що таке Америка, думає, що туди поїзди ходять, він не розуміє жодного жарту, пов’язаного з книгами чи фільмами, типу знаменитих виразів тощо. Я не кажу, що я супер розумна або знати, де знаходиться Америка – це показник розуму. Але коли ми в компанії обговорюємо щось нашуміле або історичний факт, він не має поняття про що ми!
Він дуже не впевнений у собі і ревнує мене до всього на світі. І я розумію, що поруч із ним деградую ще більше. Мені його дуже шкода, бо він все одно добрий і дбайливий, але я ненавиджу нерозумних людей. Мені здається, що я йому просто зіпсую життя своїми невдоволеннями. І я не знаю, як його лишити. Але я не хочу через рік звинувачувати його у своїх невдачах! Може, якраз зараз краще розійтися, поки нема дітей і ми разом не так довго?!
Я зовсім не хочу його ображати, але я розумію, що ми маємо абсолютно різні інтереси! Може, він буде щасливий з іншою – не такою ненормальною, як я. Але виходить, що я зараз живу не своїм життям – мені тяжко! Я не хочу робити йому боляче, але при цьому страждаю сама.
Я думаю, що краще нам розлучитися на цій стадії наших відносин, ніж пізніше, коли можуть з’явитися діти, і ми будемо вже набагато старшими. А поки що у кожного з нас є шанс зустріти іншу людину, схожу на наші інтереси і уявлення про життя – однодумця. А якщо залишитися зі жалості, то добром це не скінчиться.
Я намагалася якось його підштовхнути до розвитку, цікавитись різними фільмами, книгами, щось вивчати. Але він тільки сердиться, коли починаю пояснювати. Причому я абсолютно нормально з ним спілкуюся, без моралі та почуття переваги. Ми взагалі дуже часто почали сваритися, бо він абсолютно нічого не розуміє та не сприймає.
Це дратує мене, а він біситься, тому що я бішуся, а він гадки не має, як йому це вирішити. Таке я вже не раз помічала. І іншого виходу з цього замкнутого кола, окрім розставання, я не бачу, але й зробити цей крок не можу…