Рік тому я дізналася, що у чоловіка є інша. Син плаче, а я не можу пробачити

Spread the love

Хочу порадитися, розповісти про непросту ситуацію, виговоритись. Я вісім років одружена, синові Леву нещодавно виповнилося 6.

Рік тому я дізналася, що у чоловіка є інша – доброзичливці допомогли застукати «солодку парочку».

Андрій нічого не заперечував, вибачався, але він мене поранив у саме серце, і я вказала чоловікові на двері.

Він зібрав речі та пішов.

Після його відходу я розбила майже весь посуд, отямилася від голосного плачу сина. Потім ми, обнявшись, весь вечір плакали на пару.

Ми з Левом залишилися жити в нашій «двушці», яку купили в складчину з чоловіком. З Андрієм ми не розлучалися, він винайняв квартиру в сусідньому районі, гроші на сина завжди вчасно переказує на картку.

Син спілкується із татом, регулярно з ним зустрічається.

Спочатку мені дико хотілося помститися і заборонити ці зустрічі, але я зрозуміла, що цим зроблю погано дитині – Лев дико прив’язаний до батька. Вони ходять удвох гуляти до парку, кафе, кіно.

Я ніколи з ними не ходжу – чоловік запрошував, але я відмовилася.

Коли ми з Андрієм роз’їхалися, я, проплакавши кілька днів, посадила сина до себе на коліна і пояснила дитині, що тато зробив мамі боляче, і тепер він житиме сам.

За минулий рік чоловік робив кілька спроб повернутися: через півроку, мабуть, вирішивши, що я «охолола», він зателефонував, сказав, що давно порвав із Вірою, запропонував почати все заново. Я накричала на нього і відмовилася.

Потім він ще двічі заводив розмову, що хоче «реанімувати сім’ю».

Я відповіла, що «реанімувати» нема чого – все наповал убито його зрадою.

Тепер, схоже, чоловік вирішив діяти через дитину: днями Лев повернувся із зустрічі з батьком і сказав, що тато втомився жити один, йому погано й самотньо. Лев просив мене пробачити батька.

Я розгубилася і сказала, що подумаю. Розлютившись, я зателефонувала чоловікові і попросила його не маніпулювати, але Андрій відповів, що ні про що сина не просив.

Я виходила заміж з великого кохання, без натяку на розрахунок. Я любила чоловіка, намагалася, щоб у будинку був затишок, у вихідні «танцювала» біля плити, готувала, пекла пироги.

Найголовніше – я вірила дружину, а мою віру розтоптали. Це бридко, коли плюють у душу. Лев просить пробачити тата. Йому потрібні обидва батьки. Він хоче, щоби все було як раніше. Він не розуміє, що «як було» вже не буде, бо я не можу довіряти Андрію.

Навіть якщо ми зійдемося, то це буде пародія на сім’ю.

Іноді мені хочеться дати нам другий шанс, але розумію, що повторна зрада мене вб’є. Такого моя психіка точно не витримає.

Підкажіть, як бути?