“І навіщо нам ці проблеми, якщо так добре вдвох?” – сказав він

Spread the love

Хотіла спланувати з ним дитину. У шлюбі вже 3 роки цілком познайомилися один з одним. Але він відповідає, що не варто народжувати чи хоча б почекати треба. Його лякають ймовірні проблеми, починаючи з фінансових та закінчуючи виховними.

Тим часом, оглядаючись на подружок, у всіх з яких з’явилися діти або хоча б одна дитина, я втрачаю впевненість у собі і в завтрашньому дні. Вони вже почали косо поглядати на мене, різко замовкати, коли я висловлювалася щодо питань дітей та материнства… Неприємно це все відчувати.

Але хто рівняється подруг? Звісно ж, ніхто. Для мене на першому місці було те, що я сама хотіла народити маленького друга, який виросте і стане потім опорою та надією мого життя. Ну, якщо тільки я не навчуся чоловіків на старості міняти, як рукавички… Хоча яке тут може бути порівняння: чоловік як супутник життя – це одне, а син – зовсім інша роль. Вони взаємодоповнювані.

Мама навчила мене у всіх складних ситуаціях ходити до церкви, перебувати там довго на молебнях, а потім шукати поради у священиків. Так і вчинила. Отримала рекомендації почекати, адже думка чоловіка може змінитись у потрібний мені бік. З тим і пішла.

У пошуках методу наближення заповітного моменту записалася на консультацію до психолога . Хотіла ознайомитись із професійним поглядом на проблему. Той намалював мені квадрат Декарта, попросив у кожному кутку написати за варіантом вирішення делікатного питання, а поряд із ними потім і очікувані наслідки. Ось що вийшло:

1. Продовжую чекати та натякати. Мінуси: можливо, доведеться витратити на це не один рік, а може й усе життя.

2. Поставити ультиматум: або ми маємо повноцінна сім’я, або розходимося. (Ризик втратити партнера)

3. Натиснути через свекруху. (Небезпека в тому, що вона потім пригадуватиме про допомогу буде або винагороду яку попросить за послугу. Причому розплата буде несумірно дорожчою за «добру справу», та й взагалі вона могла бути не зацікавленою у онуках, оскільки вічно молодилася і просила не називати її мамою, коли ми були поруч із сторонніми людьми).

4. Зібрати речі та з’їхати, налякавши його словами про те, що в мене вже з’явився чоловік, який бажає дитину. (міг сказати: «Скатертиною доріжка!»)

Найбільше під мою запальну натуру підходив останній варіант, але я все ж таки його не обрала, бо він зачіпав мою честь. Я ніколи не зраджувала чоловіку, а сказати йому ще й прямо в очі про таке, взагалі ганьбою було б.

Якось на туристичному пароплаві до мене підійшов колега, з яким не бачилися вже років 5. Він довго розпитував про те, де я, як я поживаю, про минулих наших спільних знайомих.

Мені здалося, що в мене з ним спільного та «спільного» набагато більше, ніж із рідним чоловіком. Перейнялася душевною теплотою до нього і погодилася піти на побачення.

Жах, що подумають про мене знайомі, якщо раптом побачать нас разом. Але виникла надія, що є з ким здійснити свою мрію. Мій нинішній потребував якогось стимулу і був майже проти, а цей ще не проявив себе…