Чоловік вигнав надвір із трьома дітьми, не давши зібрати речі

Spread the love

Мені 31 рік, у нас із чоловіком троє дітей. 10 років просиділа вдома – з декрету до декрету. У результаті університет не закінчила, але зрозуміла, що медицина моє все. Вступила до коледжу на лікувальну справу, зараз на 3 курсі. Майже все життя знаходжуся вдома.

Вчора дівчата з групи зібралися святкувати день народження одногрупниці – трохи випити, поспілкуватися. Чоловік не пустив. Сказав: “Моя дружина пити не буде”, хоча з ним іноді ми пили разом удома, а він, якщо що, жодної суботи не пропустив: душа компанії, тисячі друзів.

Загалом, я сказала, що по-любому піду, бо пообіцяла дівчаткам прийти на дві-три години. Та й гордість мою зачепив: ну що я собака чи що? Мені також треба відпочивати, спілкуватися. (Подруг у мене взагалі не залишилося: хтось поїхав, з кимось він не дав спілкуватися.) І наприкінці сварки чоловік каже: “Збирай документи та вали з дітьми”! Без копійки грошей вигнав надвір.

Він мені ніколи не давав грошей на кишенькові витрати, крім манікюру та засобів гігієни. Добре, що у мене на карті 4 тисячі гривень лежали на чорний день, хоч квартиру зняла на пару днів і трохи їжі дітям купити. Загалом, я вважаю, що чоловік кінець обірвав і прощати його не варто. Не по-чоловічому вчинив: вигнав мене та своїх рідних дітей на вулицю без копійки, навіть якщо я сто разів винна. Не знаю, що робити далі. Ще кілька днів і я з трьома дітьми опинюся на вулиці.

Зараз аналізуючи наші стосунки, я зрозуміла, що він почав нахабніти з народженням третьої дитини. Так і сказав: “Тепер із трьома дітьми ти задарма нікому не потрібна, тож сиди і мовчи”. Став дуже погано зі мною звертатися, не зважав на мою думку, а я все терпіла. Я його дуже любила, тому багато чого прощала. Ось він і нахабнів. А він сам далеко не ідеал – забезпечував прожитковий мінімум і все. Але тепер я розумію, що й не люблю його більше через його поведінку.

А тепер я не знаю, як навіть забрати речі. Прикро за дітей. Він жодного разу не подзвонив, не спитав, чи є де ночувати, що поїсти в них. Добре на мене начхати, а діти в чому провинилися? Але я працюватиму на трьох роботах, але постараюся їх забезпечити всім необхідним. Але зараз, щоб хоч першу зарплату отримати, мені потрібно місяць десь жити і щось їсти дітям.

Дивно, що він так вчинив зі своїми дітьми, адже насправді народжувала я їх для нього. Це він випрошував спочатку другу дитину, а потім і третю. Якби я сама вирішила, то в мене була б одна дитина. А тепер він їх так зрадив…