У мене з’явився чоловік і колишній чоловік проситься назад. Чи варто пробачити зраду заради дітей?

Чоловік пішов від нас у 2017 році. Я залишилася з двома дітьми, синові було 5 років, а доньці 1 рік та 5 місяців. Пішов одним днем. Заявив, що я стала іншою, йому не приділяю достатньо часу. Звичайно, маленькі діти весь мій час і з’їдали, а від нього ніякої допомоги не було.

Дорікав, що готую не так, як раніше, що сама змінилася, його це не влаштовує. Сказав, що в нього з’явилася жінка, яка від нього нічого не хоче, а лише кохання. І, взагалі, вся вона така незвичайна, з піднесеними цілями та шляхетними поривами.

Коли він випарувався після своєї пишномовної мови, я залишилася одна зі своїми «низькими бажаннями», з дитячими какашками, садками, болячками, поліклініками та з безгрошів’ям. Думаю, що багато хто уявляє, як жити зовсім однією з двома маленькими дітьми. Грошей було зовсім мало. Я навіть не могла оформити аліменти, сплатити за юриста, подати на розлучення.

Просто страшно не вистачало часу та грошей на все це. А він приносив 3-4 тисячі на місяць. На двох дітей. Подала все ж таки на аліменти, йому присудили платити мені до 3-х років і дітям. Він не зрозумів, як я не пояснювала, заборгував аліменти. Пристави йому все популярно пояснили, і стала я ворогом для нього та його мами. Було дуже прикро та важко.

І ось 2 роки тому все якось устаканилося. Моя мама вийшла на пенсію, почала допомагати з дітьми. Вони з батьком будують дачу, беруть дітей до себе. Я вийшла на хорошу роботу, хоч би трохи собі належу тепер. Померла моя бабуся, залишила мені квартиру у спадок. У мене є друг. Йому 42 роки, мені 32. Він живе з батьками, у розлученні. Але оскільки його батько мав інсульт, то доводиться постійно допомагати, доглядати.

Мені він дуже подобається. Підходить і для душі, і тіла. Він не хоче вже дітей, та й я теж. Сказав, що жити зі мною поки що не зможе, від батька не втече. А мене це навіть дуже влаштовує. І тут намалювався колишній чоловік. Став вибачатися, говорити, що не мав рації. Не чекав, що я його так швидко і легко відпущу, а потім гордість йому не дозволяла проситися назад.

Сказав, що від тієї жінки йому нічого не потрібне, вона чужа, а в нас діти. Запевняв, що працює у 3 зміни, а всі гроші мені готовий віддавати. Він дуже страждає, адже у всіх сім’ї та діти, а він один. Що робити? Син не пробачив, не хоче з ним жити. А донька дуже хоче. Благає практично мене, мріє, щоб тато з нею жив. Адже у всіх були тата, а в неї немає. Син більше прив’язаний до мене, а дочка до діда. Напевно, бо за батьком завжди дуже нудьгувала.

Як бути? Мій батько вважає його зрадником, категорично проти. Мати каже, що треба спробувати, не можна позбавляти дочку батька. Вона потім може не пробачити мені. Син виросте, одружиться, своя родина буде. А дочки завжди до мами тягнуться. Каже, що можу зруйнувати цим зв’язок із нею. Вилізуть у підлітковому віці всі образи.

Але мене роздирають сумніви. Думаю, майже всі можуть зрозуміти, як ми жили: грошей не було, дочка в садку постійно хворіла, а син якраз у школу пішов. Як важко працювати, коли двоє дітей, а допомогти нема кому (мати працювала тоді). Де був цей тато, який зараз з’явився з добрими намірами? Де була від нього допомога? Він будував високі стосунки.

Звичайно, куди простіше піти до вільної жінки, де немає дітей, де спокій та тиша, немає зобов’язань. А я зараз розгублена. За все це не готова була його пробачити, але боюся, що мама має рацію щодо дочки. Що скажете?