Одружений коханець: якщо любиш, то чекатимеш
Розлучаюся з одруженим коханцем. Цілих 9 років любила по-справжньому і чекала, коли піде від дружини, як обіцяв. Ні дітей, ні спільного майна вони не мають. У нього було дві спроби втекти від неї. Вперше зібрав удома найважливіше і переїхав до своєї мами. Жив там тиждень. За тиждень я поставила адекватне запитання: «Коли підеш подавати на розлучення?»
Почула у відповідь безапеляційне: “Я не збираюся нічого подавати”. Природно, що після таких слів я розлютилася, сильно посварилися, а він повернувся до дружини. Потім знову з’явився. Добився розмови зі мною. Пояснив, що, виявляється, я сама була не права – не так зрозуміла його слова. Він готовий був розлучатися з дружиною, але хотів, щоб вона сама подала на розлучення, щоб не почуватися покинутою.
Вдруге теж зібрався йти всерйоз і назавжди. Після озвученого рішення пропав з радарів на два дні. Потім зателефонував і сказав, що уникнути дружини не вийде. Попросив його по-людськи зрозуміти. Його мама (а це святе) стала перед ним на коліна і благала не кидати дружину, не розлучатися. А через мати на колінах він переступити не зможе.
Це було два роки тому. Я півроку з ним не спілкувалася. Намагалася викреслити його з життя, почала знайомитись та спілкуватися з іншими чоловіками. Увагою не була обділена, але все було не те. Потім не витримала, почалися стосунки знову. А він ніби знав, що я зірвусь, прийняв це як належне.
Зараз у нього новий аргумент – борги. Зрозумів, що питання з розлученням сам собою не розсмоктався і сказав: “Я не хочу бути баластом, поки борги не віддам – ”до тебе на шию” не піду”. І навіть у якийсь момент я знову повірила. Потім дізналася, що його брат віддав йому свою стару машину (його машина вже у поганому стані). Замість того, щоб покращити своє фінансове становище (наприклад, продавши дві і купивши одну краще), він продав машину дружини і віддав їй подаровану братом, при цьому відремонтувавши останню власним коштом. Вклався у неї дуже добре.
І не просто про це мовчав, а збрехав мені. Я питала, на чому їздити його дружина, бо перестала її бачити на старому місці. Мені це здалося дивним. Він зам’явся з відповіддю, а згодом перейшов на іншу тему. Виходить, у нього борги будуть вічні: сьогодні машина дружині, завтра їй новий холодильник схочеться, ремонт у будинку чи шубу. А я буду чекати і чекати…
Ось мені подруга сказала, що якщо вже й встрявати у стосунки з одруженим, то він повинен хоч допомагати фінансово, відпочивати возити. Він же повинен відкуплятися від того, що він одружений. І, якщо він навіть дружину не покине, не так прикро буде – щось відчутне від нього залишитися, крім таємних зустрічей.
Опустимо те, що я не мудра, я все розумію, але любила його сильно (поки що й люблю). Але я вирішила – розлучаюся. Немає жодних сил більше чекати і жити в цьому трійничку. Адже це боязнь з його боку – він боїться піти від дружини, бо там все зрозуміло і знайоме, і при цьому боїться вибрати мене. Виходить, що в таких відносинах переможе той, хто першим вкаже на двері. Ось я і наважилася. А сьогодні я від нього почув фразу: «Якби любила, то чекала б стільки, скільки потрібно». А скільки б ви могли чекати, поки кохана людина розлучиться?