Ми зникли, а він навіть заяви не написав
Пішла від чоловіка з маленькою дитиною на руках через вічні скандали, які вони ініціювали. За собою прихопила його кейс, де імовірно лежить готівка. Момент спеціально підбирала такий «вдалий»: гроші було вийнято з сейфа, складено в дипломат, але тут пролунав дзвінок, він пішов у сусідню кімнату шепотітися, а я зрозуміла, що найкращого часу вже не буде.
Думаючи, що він подав заяву про моє зникнення, а скоріше – про зникнення кейсу (адже не ми з малюком йому потрібні були насправді), я зателефонувала дальньої родички з лівого номера. Попросила її приїхати та забрати дівчинку, сховати до найкращих часів у себе в заміському будинку. Так було зроблено. Їй я повністю довіряла: ще ніколи не зустрічала стільки порядної людини.
Далі основним завданням стало маскування зовнішності. Купила сценічний грим, наклала вилиці, підхом’ячила очі, тобто. переробила обличчя майже до повної невпізнання, вирядилася в інший одяг і зникла на орендованій квартирі в іншому населеному пункті.
Минув місяць, почався інший, і мені стало неспокійно. Закінчувалися гроші, і я знайшла майстра відкриття кейсу. Яким же було моє здивування, коли я виявила там лише зразки товару з його фірми. Виявляється, весь маскарад був завидний!
Повернула дочку і прийшла додому. Відчинила двері своїм ключем.
Видно було, що там давно не було нікого. На столі лежала записка від чоловіка: “Як нагуляєшся, подзвони!” Все стало зрозуміло! Нікому ми не були потрібні. Він навіть не спробував з’ясувати, де ми…
А якби в тій валізці були гроші, то реакція була б зовсім протилежною.
Як же все-таки впав наш світ, подумала я, що все нематеріальне і негрошове може котитися будь-куди, ніхто й не подумає шукати.
Безумовно, мені хотілося компенсації морального приниження… Він літав на Балі, коли треба було розшукувати близьких членів сім’ї. Його цинізм переповнив чашу мого терпіння.
Таке ставлення нікому не сподобалося б. І я почала продумувати, як би нашкодити йому так, щоб він помітив це дуже пізно. Потрібно виграти час і наробити бід йому страшніше.
Найняла хакера, дізналася пароль від ноутбука, а потім спокійнісінько ним користувалася за його відсутності.
Казус був у тому, що ми не були розписані офіційно. Тобто я і він не складав єдиного економічного цілого. У разі розлучення я отримувала полум’яне “Пробач!” і повинна була б забиратися додому. Тому, маючи доступ до його «ділків», я стала обривати нитки його партнерських відносин з іншими компаніями, важливими для його процвітання людьми. Просто дізнавалася про контакти і з анонімних номерів слала туди напівпридуманий «компромат» на нього. Вони мали мати огиду до такого бізнес-партнера. Мені хотілося, щоб після розставання не тільки я залишилася б ні з чим, а й у нього в холодильнику миша повісилася.
Психологічно, проте, досить важко справлятися з роллю злої стерви, але я поки що тримаюся… До кінця «заходу», гадаю, буду професіоналом цього профілю.